У Раві-Руській протягом місяця працювала вчитель з Луганщини

Поділитись

У жовтні – листопаді, в рамках програми «Змінимо Україну разом», Рава-Руську спеціалізовану школу-інтернат відвідала вчитель з Луганської області – Ольга Забайрачна. Близько місяця вона проживала у місті, працювала у місцевому навчальному закладі. Ми розпитали її про враження від школи, міста і Західної України в цілому.

Ольга Забайрачна – вчитель української мови та літератури, викладає її у 5 – 9-х класах Шапарівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. Білокурівського району Луганської області. Там, у сусідньому селі Бунчаківці, вона народилася. 

– Школа-інтернат у Раві-Руській мені дуже сподобалася, як і діти, які тут навчаються, – розповіла Ольга Вікторівна. Діти – слухняні, поставились до мене не як до гостя, а – як до вчителя. Всі співпрацювали зі мною, відповідали на мої поставлені запитання. Загалом, я задоволена і вчителями, і учнями. Також сподобались уроки ваших вчителів – справді, можна взяти від них чогось для себе і запроваджувати у своїй практиці.

– Чи помітні якісь відмінності між дітьми та їхнім ставленням до навчання?

– Мабуть, ні. Так як у нас, так і тут діти, які хочуть навчатися, вчаться, а хто не хоче, той і не вчиться. Так само хто знає, той показує свої знання, а хто не знає, відповідно, не показує. Діти всюди однакові, де б ми не були.

– Ви приїхали до Рави-Руської за програмою обміну. Чи брали участь раніше в таких проектах?

– Ні, це вперше. В принципі, не шкодую, що взяла участь у цьому проекті, оскільки я багато чого довідалась нового від ваших вчителів, від звичайних людей, з якими зустрілася, про історію вашого краю, про ставлення до держави та країни. Також я поділилась своїми думками.

– Чи важко було змінювати обстановку?

– Так, але це, перш за все, як говорив наш куратор, можна вважати якоюсь життєвою пригодою. Ми так і ставились – як до пригоди. Але дуже важко без сім’ї, без рідних дітей. Думаю, що це було необхідно для мене, тому що я відволіклася від своїх домашніх справ, побачила та почула щось нове – це було цікаво.

– Як вам вчительський колектив і чи є відмінності, у порівнянні, з колективом у школі, де ви працюєте?

– Ні, вони не відмінні, такі ж як і в моїй школі. Можливо, відмінність у тому, що кожен вчитель намагається донести до дітей щось і ваші вчителі – не є винятком: любов до Батьківщини, патріотизм, ставлення до народу. В нас цього трішки менше, але б і це я хотіла донести до своїх дітей.

– Які враження від міста? Чи були раніше на Західній Україні?

– На Західній Україні не була. Місто мені сподобалося, тут багато цікавих культурних й історичних споруд. Була я в кожному куточку вашого міста, мені все показали. Дуже сподобалась історія, у Раві – дуже привітні люди.

– Ви – з Луганської області. Чи не страшно жити поруч із зоною проведення АТО?

– Я проживаю за 150 км від Луганська і приблизно за 70 км від «сірої» зони. Жити там спершу було страшно, тому що кожного дня чути вистріли, вибухи, все це бачили по телебаченні. Це – дійсно страшно, але згодом, коли пройшло трохи часу, розумієш, що вони – далі і нас не зачепить. Але це така слабка надія. Незрозуміло чим це закінчиться. 

Є бажання переїхати, але, самі розумієте, все це покинути – будинок, роботу, дітей, висмикнути з середовища, в якому вони живуть, надзвичайно складно.

Руслана Матушик, газета “Прикордоння” №8 (80) від 22 грудня 2016 року

Comments

comments