Отець Бруно з Рави-Руської став першим пауліном-українцем, рукоположення якого відбулось у Польщі

У червні минулого року у духовному житті Рави-Руської сталася визначна подія. Вперше за щонайменше останніх 150 років тут, у римо-католицькій парафія святого Йосифа Обручника, преміцію (першу Службу Божу) відслужив виходець з парафії – о. Бруно (у миру – Володимир Макар), – йдеться у №3 (115) газети “Прикордоння”.

Отець Бруно народився у Раві-Руській 19 вересня 1987 року. Своє дитинство провів у Потеличі. Навчався у Рава-Руській школі-інтернаті, яку закінчив у 2005 році. Згодом закінчив Львівський державний університет фізичної культури за напрямком футболу та легкої атлетики. У 2003 – 2005 рр. був гравцем футбольного клубу «Рава». У 2011 – 2017 рр. навчався у Вищій духовній семінарії Ордену Паулінів у Кракові.
Отець Бруно був висвячений 26 травня 2017 року в санктуарії Матері Божої Ченстоховської на Ясній Горі (Польща). 4 червня 2018 року у церкві св. Йосипа Обручника у Раві-Руській, а 6 червня – у костелі в Потеличі провів свої перші Богослужіння.

З 18 серпня минулого року о. Бруно є священнослужителем у монастирі св. Антонія і Миколая у Вроцлаві. У його головні обов’язки входить сповідь і душпастирство.

– Отче, як сталось, що Ви, будучи футболістом, закінчивши заклад вищої освіти за напрямом фізкультури, стали монахом?

– Моє дитинство пройшло у селі Потеличі. Там бабця по стороні мами мені привила найбільше любові до Бога, навчила перших молитов, піклувалася про те, щоб моє спілкування з Господом було на найвищому рівні. Пробував робити якісь чинності, коли підріс, то більше цікавився, читав про різні чернечі ордени.

– Ви були гравцем у молодіжній команді футбольного клубу «Рава», за яку виступали у середині 2000-х років. Також Ви були єдиним равчанином у тому складі і досить перспективним. Чому відмовились від футболу?

Заняття футболом для мене тоді було досить добре оплачуваним. Тоді я ще був неповнолітнім, а вже заробляв на себе і міг користатись лише з цього, не потребуючи грошей батьків.

Коли грав у футбол, наші матчі майже завжди відбувались по неділях. Після них, коли повертався додому, відчував неспокій у душі. Я знав, що футбол тоді для мене було добрим заняттям, але не бачив перспективи у ньому для себе після тридцяти років. Адже грати довше не зміг би, а тренером чи вчителем фізкультури я ніколи не хотів бути.

На фоні цих роздумів клуб «Рава» припинив існування і ситуація стала виглядати по-іншому.

Після закінчення університету я ще рік роздумував над тим, куди податися. І тоді з кожним днем все більше і більше я схиляв до того, аби обрати монаше життя.

 – Але ж відмовитись від мирського життя – досить радикально. Особливо, для спортсмена…

– У своєму житті я виокремив три напрямки, у які міг би податися. Першим і була власне гра у футбол. Другою ціллю був виїзд у Португалію, хоча тоді я не розумів для чого і навіщо. Також думав, що може стану монахом. Хоча я не був впевнений у тому, яку з цих доріг обрати, вагався, куди податися, але зрозумів, що аби зрозуміти своє покликання, потрібно співпрацювати з Господом. Розумів, що моє покликання є там, де я відчуваю мир, спокій у душі і маю впевненість, що це – моє.

– Який випадок підштовхнув Вас до того, аби таки остаточно стати монахом?

– Усім людям у світі Господь дає три дороги покликання: до подружжя, тобто створення сім’я, до священства, тобто бути священиками, монахами, і на одинці. Якусь з них людина повинна вибрати самостійно. Покликання завжди розвивається у середовищі, в якому ми перебуваємо. Батьки, які нас виховують, співпрацюють з Богом у тому, щоби їхні діти відкрили своє покликання. Дуже важливо, аби молодь відкривала його, а батьки – цьому сприяли. Те, як людина відповідає на те, що дає Господь, і означає, чи відкриє вона своє покликання, чи піде тим шляхом. Бог ні до чого не змушує.

Якось я перебував у Меджугор’ї, сидів у парку св. Франциска і просив Господа, щоби подав знак, який би допоміг мені визначитися з майбутнім. Я взяв Біблію, відкрив її і потрапив на слова у книзі Малахії. У них Господь говорить до священиків, які вони повинні бути, що робити. І це було серйозним поштовхом до того, аби я остаточно став монахом.

Я вирішив долучитись до Ордену Отців Паулінів. Він зародився в Угорщині у 1250 року. Згодом, у XIV ст., його діяльність поширились у Польщі і дотепер там він є найбільш розвиненим. Більшість його членів і майстрів є поляками. Для того, аби іноземцю до нього долучитись, необхідно зголоситись до ордену в тій країні, звідки претендент походить. В Україні головним осередком ордену у Кам’янець-Подільський.

У Кам’янці-Подільському мене запросили приїхати на висвячення трьох неопресвітерів. Тоді це було вперше, коли трьох українців одразу висвячували. Настоятель повідомив мені, що для того, аби стати членом ордену, я повинен пройти рік постулату. За цей час я повинен був вивчити історію ордену, його закони, побут тощо. Але для мене рік було занадто довго, я не хотів втрачати стільки часу.
Тоді у Кам’янці-Подільському якраз перебував отець-дефінітор з Ченстохови (головний осередок Ордену Паулінів, розташовується у Польщі, – Авт.) і запропонував розмову. Після близько годинної розмови з ним він повідомив настоятелю, що я можу, не чекаючи року, стати членом ордену. І це для мене було тим світлом, який вказало на мій церковний шлях.

– Стати монахом означає прийняти целібат. Як рішення стати монахом сприйняли Ваші рідні, адже Ви є єдиним сином у сім’ї і на Вас рід закінчився б?

– Про те, що я вирішив піти у монастир, батькам повідомив за день до виїзду. Звісно, вони переживали, бо знали, що я зрідка приїздитиму. Крім того, у той рік сестра вийшла заміж і для них те, що двоє дітей майже одразу пішли з дому було певним шоком. Але батьки ніколи ні до чого мене не змушували і давали можливість бути вільним у своїх діях, аби я ніколи не шкодував у своєму виборі.

– Від чого було найважче відмовитись у монашому житті?

– Від родини. Важко було усвідомити, що з ними буду мало бачитись.

– У родині були чи є священики, монахи?

– Одна з родичок є монахинею. Зі мною вона багато поділилась своїм досвідом.

– Чому вирішили стати паулінoм?

– Кожне покликання – це велика таємниця. Якщо Господь кличе Йому служити, то і вказує місце, де це робити. Напевно, Діва Марія мала свою участь в тому, бо ще змалечку бабця з маминої сторони привила нам особливу любов і шану до Матері Божої Ченстоховської.

Кожен орден має свою структуру, мету та завдання, діє по-різному. Орден Паулінів культивує образ Богородиці Матері Божої Ченстоховської. У наших монастирях сповідь маємо протягом усього дня. Це є дві харизми ордену Паулінів.

– Чому обрали ім’я Бруно?

– У монашій традиції від початку монахи змінювали своє ім’я, що означало початок нового життя. Нове ім’я надає нову тужсамість.

Святий Бруно – покровитель і основоположник ордену Картузів. Перед вступом у орден він також мені приснився. Тому вважаю, що він є моїм патроном.

– Ви стали першим у Ордені Паулінів з українців, хто прийняв рукоположення у Польщі (за традицією, це відбувається на Батьківщині монаха, – Авт.) на Ясній Горі. Чому вирішили прийняти священство там, а не в Україні?

– Ясна Гора є головним римо-католицьким монастирем у Польщі. Він має величезне релігійне значення, там зберігається Ченстоховська ікона Божої Матері. Більшість моїх друзів, з якими я проходив навчання, були поляками, і приймали священство там. Тому я теж хотів розділити разом з ними радість рукоположення. Також там у мене є відчуття, що це – моє місце.

– Тим не менше, перші свої Служби Божі Ви відслужили у Раві-Руській та Потеличі.

– Рава-Руська – парафія, де я приймав перші таїнства – причастя і сповідь, до неї я приписаний, тут я зростав. Фундамент мого майбутнього життя закладений у Потеличі. Тому для мене було великою радістю приїхати до людей, які за мене моляться, запитують про мене та переживають за мене.

– Наскільки ймовірним є те, що колись Ви служитимете на парафії у Раві-Руській чи Потеличі?

– Я є членом Ордену Паулінів, а тут його представництва немає (у Раві-Руській діє орден Францисканців, – Авт.). Можливо, в Україні колись і буду здійснювати своє служіння. А загалом, це може бути будь-де у світі.

Андрій Бучко

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *