Художниця з Бишкова провела персональну виставку у Польщі

Нещодавно у польському Замосці відбулась персональна виставка художниці зі Жовківщини, бишківчанки, викладача художнього відділу Рава-Руської дитячої музичної школи Ярослави Попович. З цієї нагоди, “Прикордоння” поспілкувалось з митцем, розпитало про її життєвий шлях та творчість, – йдеться у №13 (103) газети.

Ярослава Попович народилась у селі Боброїдах Жовківського району 26 квітня 1977 року. Навчалась у Бишківській середній школі, згодом – у заочній художній школі «Оберіг» у місті Києві у 1992-1994 рр. Паралельно навчалася у художньому училищі м. Решетилівка Полтавської області (1993-1995 рр.). Заміжжя та народження синів сприяли перерві у науковій кар’єрі. У віці двадцяти років її прийняли на посаду «керівник гуртка» у Рава-Руський МБДЮТ у 1998 році. Працює у Рава-Руській музичній школі. У 2004 році вступила у Львівську національну академію мистецтв, закінчила магістратуру (2010), аспірантуру (2014) Зараз планує захищати кандидатську дисертацію на тему: «Історико – мистецька спадщина Розточанського регіону: реставрація, рекреація та методи пропагування». Також захоплюється фотографуванням та вокалом.

– Пані Ярославо, як стали художницею?

– Напевно, народилася. Скільки себе пам’ятаю, від найменших років я завжди любила все розмальовувати, була дуже допитливою дитиною. Моя мама, вчителька початкових класів, тому зростала у родині, де завжди були книжки. Можливо визначальною причиною того, що стала художником, була дитяча енциклопедія мистецтва, там було безліч ілюстрацій, я завжди брала цю величезну книжку і мені було все цікаво. Вона і досі збережена та є дуже пам’ятною для мене.

Всі зошити, нотатники, що були вдома, ми з меншим братом (у нас різниця в один рік) розписували кульковими ручками, фломастерами, олівцями. Вдома завжди було багато засобів для творчості: пластилін, кольоровий папір, фарби (моя мама теж має хист до малювання), все за відсутності батьків використовувалося за призначенням. Коли поверталася зі школи мама, ми, звичайно, повинні були все прибрати, але я не пам’ятаю жодного випадку, коли на нас накричали або заборонили «творити». Навіть коли взимку (якраз напередодні Різдва!) розмалювали глиняну піч жабками і чортиками, тоді наша креативна мама перемалювала наші «шедеври» у красиві квіти, з чого дуже дивувалися сусіди, коли приходили колядувати.

Дивлячись на те, як довгими вечорами мама перевіряє зошити своїх учнів, я ще змалечку для себе вирішила: ніколи не буду вчителем. Але від долі не втечеш і 2018 рік буде двадцятим роком моєї педагогічної діяльності, яку я надзвичайно люблю.

– Пам’ятаєте ваш перший малюнок?

– У моєї мами був блокнот із кулінарними рецептами. Пам’ятаю, що ми цей блокнот замалювали, нам дуже подобалось відтворювати кола, круги, робити «сніговички» за допомогою геометричної лінійки. Пізніше було дуже багато яскравих листівок з снігурочками, ведмедиками, квітами і я їх копіювала. Коли сідала малювати, мене ніколи не відволікали від цього процесу.

– Що найбільше любите малювати?

– Квіти. Їх порівнюю з людиною. Квітка, коли народжується, дуже ніжна, немов новонародженна дитина, має свій бутон, свою форму, так як і кожна людина є індивідуальною. Для мене квітка – як душа.

Вдома у мене дуже багато квітів. Моя бабуся надзвичайно любила їх, моя мама теж любить і ця любов передалася мені. Хоча тематика в мене найрізноманітніша, але квіти мені чомусь найрідніші.

– А що не любите малювати?

– Те, що породжує негатив. Як вільний митець більше люблю малювати не на замовлення, тому що воно обмежує людину, ставить в певні рамки і для художника, як творця, тут немає певного розвитку ( ну, хіба технічного). Та робота, яку творить художник, в першу чергу повинна подобатись йому самому. Я не беру таких замовлень, які мені не подобаються.

– У якому стилі малюєте?

– У кожного художника є ранній період творчості, період, у якому художник обирає для себе певну дорогу, шукає свій стиль, а потім є вже зрілість. Вважаю, що я – ще молодий художник, перебуваю в процесі пошуку свого творчого шляху. Скоріш за все мій стиль – реалізм. Однак художник вважається хорошим тоді, коли він знаходить свій неповторний почерк.

– На кого з художників орієнтуєтесь?

– Дуже імпонує творчість Сандро Боттічеллі. Його роботи реалістичні, але водночас філософські, дуже повчальні. Роботами простої селянки без художньої освіти Катерини Білокур захоплюється весь світ. Це – два улюблених мною художники.

Скільки маєте картин?

– Їх не рахувала, але всі фотографую. Створила близько сотні картин. Їх можна створити більше, але є багато ще таких справ (сімейних, побутових, професійних, соціальних), які теж потрібно виконувати. Коли я готувала персональну виставку, то поставила чітке завдання, що протягом двох тижнів створю 20 картин. Якщо є певна мета, то я її стараюся досягти.

– Що робите з картинами?

– Все: виставляю для огляду, дарую, продаю, зберігаю.

– За скільки, якщо не секрет, ви найдорожче продали свою картину?

– За 2 тисячі злотих на виставці «Барви Розточчя», яка відбувалась у польському місті Наролі. Це було приблизно 3 роки тому. Одному з меценатів сподобалась моя робота. Це були мальви. У Польщі моїх праць з сюжетом «Подвір’я з мальвами» є дуже багато. Мене, як митця більше, мабуть, знають саме там, в Україні ж я поки-що маловідомий художник.

– Чому так?

– Мабуть, тому, що треба відвідувати в Україні різні симпозіуми, пленери, обмінюватися досвідом. На це не завжди вистачає часу, бо як викладач маю певні обмеження, але планую попрацювати над цим питанням в найближчому майбутньому. Кілька років поспіль виїжджала на пленери до Польщі та Румунії, де зустріла хороших друзів, є певні творчі контакти. Пленери – це ще й прекрасний досвід, так, ніби ви навчаєтесь ще в кількох академіях з різними методами викладання одночасно.

– Скільки часу працюєте над картиною?

– Залежить від самої картини: її розміру, тематики, техніки, фарб. Є різні картини, які можна намалювати за кілька годин, а є роботи, над якими потрібно працювати кілька тижнів, кілька місяців.

– Скільки найдовше працювали над картиною?

– Робила копію картини, на якій зображена релігійна сцена – Діва Марія, Йосип і Ісус. Вона виконана на картоні олією, працювала з нею півроку.

– Де можна побачити ваші картини?

– Мої картини, перш за все, можна побачити у мене вдома. Були виставки – персональні: в Жовкві, Замості. Багато моїх робіт перебувають у приватних колекціях в Польщі, є робота в Італії, Німеччині, а також багато робіт, які я дарувала.

– Нещодавно у Замосці відбулася ваша виставка. Розкажіть про неї.

– Це була моя перша персональна виставка за кордоном. Коли у художника є певний творчий доробок, то треба ним ділитися з оточенням. Завдяки своїм контактам з відповідальними людьми, поціновувачами культури та мистецтва, вдалося створити цікавий і оригінальний проект. Він називався «Розквіт» і творив симбіоз живопису та вокалу. Вже десять років моєї творчої, викладацької роботи у стінах Рава-Руської дитячої музичної школи дали змогу захоплюватися професійною музикою. А музика, особливо пісня, у моєму житті неподільна з живописом, бо з дитинства і малюю і співаю. Тому виникла ідея поєднати і збагатити виставку вокалом. Викладачі школи: Оксана Заремська-Пістун з донькою Катериною Заремською, Марія Сташко та я в минулому році створили квартет «Мальви». Тому квіткова тематика вистави якнайкраще сприймалася з українською піснею, за що я щиро дівчатам вдячна! У історичній залі готелю-ресторану «Морандувка», будинку славетного архітектора Бернардо Моранді, що на площі Ринок у місті Замость, власницею котрого є пані Магда Ричек, показані 20 «квіткових» робіт мого авторства: іриси, тюльпани, нарциси і, звичайно, – мальви. Теплий прийом господині закладу, чудова погода в день відкриття 4 квітня, друзі та знайомі, поважні гості Замостя – це ті важливі для митця враження, що залишаться зі мною назавжди. Анонс події був висвітлений у газетах, на радіо та в інтернеті. До організації долучилася родина Скорнєвскіх та товариство «RCM», також висловлюю подяку Рафалу Зволяку, Вєславу Новаковскому – депутатам міської ради Замостя та директору галереї BWA – Єржи Тибурскі. Виставка тривала більше місяця і отримала багато схвальних відгуків як під час відкриття, так і у пресі, після її закінчення. У день відкриття прозвучали музичні твори «Квітка – розмарія», «Ой верше мій, верше», «Ой Василю», «Балада», та інші. Особливо зворушила пісня «Думка на два серця», виконана польською мовою.

Такі події, на мою думку, потрібні не лише самому художнику, відбувається збагачення культури культурою, популяризація України, як держави з великим потенціалом у збереженні та пропагуванні мистецтва.

– Якою була ваша перша виставка і скільки їх загалом було?

– Персональних виставок у мене було дві: музей «Жовківський замок» відділ львівської картинної галереї у місті Жовква у березні минулого року та в місті Замость. Збірних було дуже багато. Переважно це були підсумки пленерів «Барви Розточчя», організатором яких є пані Маржена Мазурек-Єндрак у місті Томашув Любельський. Зовсім нещодавно у Бишкові відбувалася конференція «Постать Андрея Шептицького». Мене запросили взяти участь як місцеву художницю. Були представлені роботи, які я виконала 20 років тому на склі, бо тематика виставки передбачала іконопис або релігійні сюжети. Мені самій було цікаво знову побачити твори ( вони у приватній колекції ), згадати себе в той період, побачити чи є якісь зміни, досягнення, прогрес.

– Яка картина для вас є найціннішою?

– Це картини, які пов’язують мене з дуже важливими спогадами. Наприклад, картина «Зимовий пейзаж». Вона була створена в період, коли я вже усвідомлювала те, що повинна бути художником, важко зараз пригадати емоції 25- річної давності. Також цінними для мене є ті твори, які створені в нових середовищах, як от «Ангел». Цю роботу я виконувала на пленері в Румунії два роки тому. Дуже багато часу організатори приділяли для оглядання пам’яток, ми їздили, знайомилися з монастирями, мальовничою природою Трансільванії. Вражена від надзвичайно красивих краєвидів, чистих озер, пам’яток. Монастирі, які ми відвідували, є дуже характерні для тої місцевості, як інтер’єри, так і екстер’єри розписані іконами. І я вирішила, як підсумок пленеру створити серію робіт – триптих «Ангели». Дві роботи залишились для організаторів, а одну я привезла як нагадування про той могутній позитив. Напевне ця робота володіє певною енергетикою, бо неодноразово бажали її купити, але для мене є дещо цінніше за гроші.

– Наскільки сьогодні перспективно бути художником?

– Думаю, що перспективно. Ти маєш бути не тільки художником, а ще й трошки менеджером. За освітою я – менеджер мистецтва (ЛНАМ). За кордоном галереї запрошують художника, а в Україні треба бути надзвичайно активним самому. Зазвичай, щоб в Україні зробити виставку, митець має сам докласти більше зусиль ніж галерея, а за кордоном –зворотний процес. Виставковий ринок в Україні ще не є таким доступним, як за кордоном.

– Що б мріяли намалювати?

– Мені дуже подобаються філософські роботи і мрію створити таку. Яка відображала б не стільки зовнішній світ, а певну глибину духовну. Але я ще дуже молода, потрібен досвід: як життєвий, так і творчий.

Руслана Матушик

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *