«Перед трагедією приснилося, що провалююсь під землю»
30 травня минуло два роки, як на Грибовицькому сміттєзвалищі, що неподалік Львова, трапилася велика трагедія – під час ліквідації пожежі раптово трапився зсув сміття. Під завалами відходів опинилися троє рятувальників – равчанин Юрій Рудий, ратенець Богдан Юнко, а також жовківчанин Андрій Вненкевич. Вони загинули майже миттєво.
У №9 (99) “Прикордоння” розповіло про Богдана Юнка. Про свого сина розказала мати Олександра Федорівна.
Богдан Юнко народився 24 грудня 1988 року у селі Раті Жовківського району.
– Пологи у мене приймала Анна Збишко, – розповіла мати Богдана Юнка Олександра. – Хто б міг подумати, що через багато років і я, і вона втратимо своїх єдиних синів (Володимир Збишко – равчанин, загинув у січні 2015 року у зоні проведення АТО, – Авт.).
Через деякий час сім’я Юнків переїхала на проживання у місто Новояворівськ Яворівського району. Там Богдан навчався у школі №3, яку закінчив у 2006 році. Під час канікул постійно приїздив гостювати у Рату – там проживав його дідусь.
– На Раті йому дуже подобалося, – продовжує Олександра Юнко. – Він завжди говорив, що колись тут житиме.
Після закінчення школи Богдан, за порадою матері, поступив у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. Там він навчався у 2006 – 2010 роках на спеціальності «пожежна безпека». Під час навчання перевівся на заочну форму і пішов служити у військо. Строкову службу проходив у селі Старичах Яворівського району.
Мати і батько Богдана багато років перебували на заробітках у Італії. Тому сам Богдан, прагнучи якомога швидше почати заробляти самостійно, вирішив не поступати на навчання на п’ятий курс, а піти працювати.
– Він міг працювати інспектором з пожежної безпеки у одному з районів Львівської області, однак, як і випадку з вступом на останній курс університету, не хотів отримувати роботу за допомогою грошей, – додала Олександра Федорівна.
– Коли Богдан працював у Львові, я сильно переживала. Там – багатоповерхівки, набагато складніше гасити пожежі, якщо такі траплялися. Тому коли його перевели до Жовкви, я дещо заспокоїлася, – розповіла Олександра Юнко.
В останні роки Богдан почав задумуватися над тим, аби залишити роботу у структурі служби з надзвичайних ситуацій через низьку заробітну плату. Однак зацікавився діяльністю профспілки і вірив, що за її допомогою можливо виправити ті недоліки, які, на його думку, були у системі пожежно-рятувальної служби. Якраз напередодні загибелі, 31 травня 2016 року, було заплановано провести акцію протесту під стінами Львівської обласної ради задля проведення реформ.
– Один з генералів, коли приїздив до нас (вже після Грибовицької трагедії, – Авт.), розповідав, що з восьми тисяч підлеглих, які є у його розпорядженні, Богдана знав особисто, розмовляв з ним. Казав, що він – ерудований, цікавився роботою, вносив різні пропозиції. Але Богдан не хотів розповідати про це хлопцям – аби вони незрозуміли неправильно. Не хотів бути попереду інших, не був кар’єристом.
Мати розповіла, що її син був компанійським хлопцем – скромним, спокійним, дисциплінованим, не любив скаржитися та вихвалятися, не хотів виокремлюватися, не був жадібним. Не любив дружити з хлопцями, які пиячили, нецензурно лаялися. Був культурним, мав добре серце, любив дітей.
– Богдан був дуже співчутливим та добрим. Перше його питання, коли ми були в Італії: «Як ви там?». Казав – «Мамо, ви мусите думати про себе, не шкодувати собі». Богдан ніколи не просив ні копійки. Казав: «Мамо, ви стільки для мене зробили!». Він був ідеальною дитиною, – додала Олександра Юнко. – В останнє літо, коли ми приїздили, казав: «Я такий щасливий – маю дружину, дитину».
У одній з розмов, приблизно за рік до трагедії у Грибовичах, Богдан розповідав матері і дружині, що останнім часом на роботі ніяких трагедій не було.
– Я, чесно кажучи, тоді більше переживала, коли він був за кермом автомобіля, аніж на роботі, – зазначила пані Олександра.
– З суботи на неділю мені приснився сон, що я провалилася під землю. Мене вдома заспокоювали, що це не означає нічого поганого, – пригадала Олександра Юнко. – А вже наступного дня Богдан загинув…
Про загибель Богдана Юнка його сім’я довідалася від родичів, які живуть у Краматорську.
– Ми з чоловіком тоді перебували в Італії. Родичі повідомили, що щось з Богданом. В новинах у Інтернеті прочитали, що на нього разом з Андрієм та Юрієм зсунулося сміття. Тоді Ірина (дружина Богдана Юнка, – Авт.) поїхала на сміттєзвалища, а ми – одразу відправилися додому, – розповіла Олександра Юнко.
– Коли поверталися, боялися телефонувати додому, розмовляти одне з одним – не знали, що говорити. Дзвонили до Богдана через Viber – гудки тривали, але слухавки ніхто не брав. Розуміла, що шансів вижити у хлопців мало, адже у смітті було багато розплавленої пластмаси.
Тіла загиблих рятувальників знайшли лише наступного дня після обвалу сміття. Тіло Богдана дістали останнім. 2 червня 2016 року його похоронили на міському кладовищі у Раві-Руській.
У Богдана Юнка залишились дружина Ірина і донька Анастасія, якій на той час було 3 роки. Батьки Богдана залишились жити у Раті – до Новояворівська не повертаються.
– Мене часто питають – «Як ти то пережила?». А я відповідаю – «Хіба це можна пережити?», – зауважила Олександра Юнко. – Богдан завжди казав, що ми будемо жити біля нього. Я ж була спокійною, думала, що маємо біля кого бути у старості… З портрета на мене дивиться мій син, моє сонечко і я ніби чую його голос: «Мамо, я такий був щасливий…». А відповідь я знаходжу у вині нашого державного керівництва, починаючи з верхів і до міського, сільського.
На фото Богдан Юнко (зліва) та Андрій Вненкевич за кілька годин до загибелі
