Педагог зі Жовківщини – найкращий вчитель української мови в області!

Нещодавно вчитель української мови та літератури Спеціалізованої школи-інтернату міста Рави-Руської Мирослава Кулієвич стала переможцем обласного конкурсу «Учитель року». Згодом вона представляла Львівщину на всеукраїнському етапі. Про те, як вдалось стати найкращим вчителем зі свого предмета в області, ми в неї і розпитали у №8 (98) газети “Прикордоння”.

– Мирославо Степанівно, хто Вас підштовхнув до участі у конкурсі?

– Участі в ньому завдячую нашому районному методисту ІМЦО відділу освіти Жовківського району Марії Іванівни Падюці. Також директор школи-інтернату підтримав таку ініціативу. Хоча тоді я навіть не уявляла, наскільки багато праці потребує одна лише підготовка до участі, не кажучи вже про сам конкурс.

– Як готувались до обласного етапу конкурсу?

– Перше, що необхідно було зробити учасникам першого етапу, це зареєструватись на спеціальному сайті й вказати інформацію про себе, власні роботи, досягнення, а також відзняти відеоролик про самих себе і розмістити його на Youtube у Всесвітній мережі. Це давало можливість у майбутньому брати участь в обласному етапі, а потім – у всеукраїнському. Крім того, переможцю районного етапу необхідно було створити портфоліо відповідного зразка.

– Як відбувався обласний етап?

– Він проходив у три тури у Львівській гімназії ім.В.Симоненка. Перший з них передбачав тестування з фахової майстерності, педагогіки та психології, а також навчальний практикум, у якому необхідно було проаналізувати художній текст – назвати його автора, виокремити ідею, тему, актуальність, художні засоби, способи римування, віршовий розмір і власні міркування щодо художнього твору. Мені пощастило, оскільки витягнула картку із поетичним текстом – такий легше впізнати, ніж прозовий. За підсумками першої частини обласного етапу я отримала найбільше балів.

У другій частині необхідно було скласти ментальну карту уроку й навчальний проект. Тут мені допоміг досвід, здобутий під час написання наукової роботи, яку я кілька років тому захистила, а точніше – її автореферат. У написанні останнього необхідно чітко відмежувати актуальність, завдання, об’єкт, предмет роботи. Схоже необхідно було зробити й у навчальному проекті, тому цей досвід мені пригодився й у підсумку я пройшла в заключний тур обласного етапу.

Третій тур передбачав проведення уроку з мови або літератури. Мені випало провести урок з останньої в сьомому класі. Дітей там я не знала, але це не стало проблемою, адже вони раніше вже мали досвід проведення в їхній школі таких відкритих уроків, були готовими до цього, уміли говорити, були активними, адже цей навчальний заклад – філологічного спрямування.

Урок потрібно було дати показовий, продемонструвати нові методи та форми роботи в концепції Нової української школи (далі – НУШ). На підготовку була лише одна ніч, пригадую, що разом із родиною виготовляли роздатковий матеріал. Дуже завдячую також у цьому методисту Марії Іванівні Падюці, яка вболівала за мене, давала поради, залучила до цього вчителів, зокрема Ірину Довганик, Наталію Процайло.
Вдячна дітям, які допомогли мені в проведенні уроку. Часу на знайомство в нас було лише п’ять хвилин перед його початком. Це був час, за який я повинна була встановити з ними контакт, аби вони мене сприйняли. Я не ставила жодного бар’єру «вчитель – учень», а хотіла бути лише другом, колегою, партнером. Сказала їм: «Уявіть, що у вашому житті будуть такі ситуації, коли вам необхідною буде допомога чужих людей. Усе в житті повертається бумерангом, тож нехай у вас також будуть такі люди, які прийдуть на допомогу». Діти ці слова сприйняли дуже позитивно, запевнили, що не будуть мовчати на уроці, а говоритимуть, і сказали, щоб я не хвилювалась.

Під час проведення уроку спершу переживала, але згодом, коли діти відповідали, дискутували, висловлювали свої думки, проявляли емоції, це відчуття зникло.

У класі був хлопчик – переселенець із Дебальцева. Він розповів, що історія головного героя (тема уроку в 7 класі «Повість «Климко» Григора Тютюнника: морально-етичні уроки добра, милосердя, самопожертви», – Авт.) нагадала йому власну. Це дуже розчулило і мене, і журі, і дітей у класі. Думаю, цей хлопчик доклався до того, що мені вдалось перемогти.

– Які методи ви використовували на уроці?

– На початку уроку була притча про справжню людину, під час уроку діти витягали картки, на яких була написана художня деталь, і асоціювали її з певним кольором, який відображали за допомогою кольорових паперових фігурок на білій карті. Таким чином, хотіла, щоби діти передали ті почуття, які відчував герой. Незважаючи на те, що Григір Тютюнник писав свій твір у зрілому віці і передав сюжет у сірих кольорах, діти сприйняли твір у світлих – оптимістично, адже на карті переважали світлі та насичені кольори.

Цікавинкою уроку був «чорний ящик», у якому була вміщена сіль – художна деталь, яка «рухає сюжет» твору. Діти змогли відгадати її.

Наприкінці уроку роздала дітям картки самооцінювання і вони виставляли собі оцінку за шістьма критеріями. Що цікаво, зробили вони це об’єктивно.

– Що було найважчим під час участі в конкурсі?

– Те, що під час проведення обласного етапу необхідно було продовжувати працювати в школі – три тури відбувались у три різні дні, і вихідних на цей час учасникам конкурсу ніхто не давав. Отож додатково готуватись до наступного туру можливо було лише після уроків в школі.

– На який результат Ви сподівались перед участю в обласному етапі?

– Хотіла достойно виступити. Але коли вже дійшла до заключного туру другого етапу, у якому нас, вчителів, змагалось п’ятеро, звісно, хотіла перемогти.

– Чим всеукраїнський етап конкурсу відрізнявся від обласного? Що завадило перемогти там?

– Конкурс це є досвід. Передусім ми втілювали концепцію НУШ, адже нова школа лише впевнено почала крокувати в освітньому просторі. Як на мене, то випробували нашу креативність, те, як ми вміємо орієнтуватися в умовах, коли швидко потрібно зреагувати і продемонструвати свої знання та талант в одному.

Багато почерпнула для себе як вчителя-новатора НУШ, усвідомила, які аспекти необхідно розвивати в педагогічній роботі, маю уявлення про образ педагога НУШ, яким він повинен бути в повсякденній діяльності і безпосередньо на уроці. Це – вчитель-артист, вчитель-дипломат, вчитель-психолог, який повинен бути всебічно розвиненим, навчати і підтверджувати навчання реаліями з життя. Основною компетентністю для сучасного вчителя має бути вміння вчитися впродовж життя.

Я не розчарувалась, тому що, з одного боку, всі учасники були на одному рівні й різниця за результатами випробувань була невеликою. Зрозуміла, що все одразу в житті осягнути неможливо, зважаючи також на власну науково-дослідницьку роботу. Я задоволена, що для себе усвідомила, яким повинен бути випускник «Нової української школи» і яка роль у формуванні такої особистості сучасного вчителя.

– Що Вам дав конкурс «Учитель року»?

– Досвід, нові враження, знайомства, приємне спілкування, емоції, отримала професійну насолоду від уроку, який провела у львівській гімназії. Отож хочу подякувати всім, хто мене підтримував, вболівав, переживав за мене і щиро радів з перемоги на конкурсі.

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *