Вперше хлопець з Рави-Руської став гравцем збірної України з футболу

Поділитись

11 та 13 жовтня у юнацькій збірній Україні з футболу віком до 18 років дебютував равчанин, 17-річний Максим Комарець. Він – гравець молодіжної команди футбольного клубу «Львів», який грає у найсильнішій лізі України – прем’єр-лізі. У своєму клубі він є гравцем основного складу, а у матчі збірної проти однолітків з Вірменії був одним із небагатьох, хто відіграв майже повних два матчі.

“Прикордоння” взяло перше для Максима інтерв’ю з ним, у якому розпитали молодого футболіста, зокрема, про перші кроки у футболі, а також про те, яким для нього були перші ігри у професійному футболі, – йдеться у №23 (135) газети “Прикордоння”.

– Максиме, коли ти почав займатись футболом?

– Коли навчався у другому класі, батько завів мене на стадіон «Локомотив» у Раві-Руській. Там якраз почала свою діяльність філія академії львівських «Карпат». Кілька років навчався там. Ми змогли стати переможцями східноєвропейської дитячої Ліги чемпіонів.

– Чому не пішов навчатися у спортшколу-інтернат?

– Я робив спробу туди поступити. Після закінчення 6 класу ми з хлопцями з Рави-Руської поїхали на відбірні збори у Львівське училище фізичної культури. На фінальні збори з міста мене відібрали одного. Але виявилось, що я був шістнадцятим, а зараховували на навчання п’ятнадцять.

– Як ти потрапив у команду футбольного клубу «Львів»?

– На цих зборах на мене звернув увагу один із тренерів дитячої команди «Львова», запросив до них і там мені вдалось закріпитись. Кілька років доїздив туди після навчання в основній школі. А вже після 9 класу пішов навчатись у Коледж екології у Львові і залишився вже там.

– Ти щодня впродовж кількох років доїздив з Рави до Львова і назад, долаючи разом близько 130 кілометрів. Чи не важко було?

– Звісно, що важко. Крім того, трохи незручно було щоразу брати у батьків гроші на дорогу, але вони мене завжди у моїх мріях підтримували і підтримують, тому дуже за це їм вдячний.

Ти граєш на позиції лівого захисника. Чому там?

– У футболі лівих захисників насправді дуже мало. Спершу я грав на позиції центрального нападника. Але у одному матчі у другому таймі тренер захотів подивитися на мою гру у захисті. Тоді я там відіграв увесь другий тайм.

Вже після матчу тренер сказав, що ця позиція – для мене, тож відтоді я на ній і граю.

Граючи на позиції нападника я не завжди грав у «основі», але тепер я закріпив за собою позицію лівого захисника, постійно виходжу на поле і граю у стартовому складі, і мені це амплуа подобається: підключатись до атаки, забігати із-за гравця, отримувати м’яч, прострілювати, робити навіси у штрафну – у цьому і полягає завдання захисника.

Чотири роки ти грав у чемпіонаті Дитячо-юнацької футбольної ліги. Цього року твій перший сезон у чемпіонаті U-19. Чи відрізняється рівень цих змагань?

– Швидкість думки у юнацькому чемпіонаті під час гри суттєво збільшилась. Якщо у ДЮФЛ можна було витрачати 2-3 секунди на ухвалення рішень, то зараз те, що ти будеш робити із м’ячем, повинен вирішувати одразу, адже на тебе тут же набігають гравці. Різниця у рівнях – суттєва.

Ти граєш під 18 номером. Чому обрав його?

– Раніше я грав під дев’ятим, але цей номер більше підходить для півзахисника чи нападника. Тому вирішив, що якщо дві «дев’ятки» додати, то вийде 18 от і обрав його.

– Як ти потрапив у юнацьку збірну України?

– Це, скоріше за все, заслуга президента ФК «Львів». Після гри у чемпіонаті з «Олександрією» до мене і ще кількох хлопців він подзвонив із запитанням, чи маємо закордонні паспорти. Тоді ми і зрозуміли, що мова йшла про виклик у збірну.

Тобто виходить, що якби у вас не було паспортів, то б і в збірну вас не викликали?

– Так. Ми б не поїхали на збори у Вірменію, де зіграли дві товариських гри.

Що відчував, коли, врешті, тобі повідомили, що їдеш у розташування збірної України?

– Був шокований, не міг стримати своїх емоцій, сміявся, не знав що робити.

У Вірменії ви два матчі зіграли з місцевою збірною і у обох перемогли. Як ти зіграв?

– Я брав участь у двох поєдинках. У першому відіграв увесь матч, у другому – трохи більше 70 хвилин.

Психологічно не є важко грати, коли на тебе дивляться, оцінюють і ти розумієш, що це твій шанс – або закріпишся, або тебе більше не запросять?

– Головне – перебороти себе і грати так, як вмієш.

Які враження від перших матчів за збірну? Тобі сподобалось як ти зіграв?

– Якщо чесно, то так (Сміється, – Авт.). Один з голів забили після того, як я вкинув м’яч з ауту.

Поки що у дорослому футболі голів ти ще не забивав, але у дитячо-юнацькій лізі їх на твоєму рахунку було близько десятка. Який з них найбільше запам’ятався?

– Гол у матчі проти «Буковини». Тоді я забив зі штрафного.

Часто виконуєш штрафні?

– Зараз доволі часто, особливо, коли м’яч лежить під ліву ногу.

За яку б команду ти хотів грати у майбутньому?

– З українських – за «Шахтар». А з іноземних – навіть не знаю (Сміється, – Авт.).

А хто твій футбольний кумир?

– Марсело (гравець іспанського «Реала», – Авт.) – він грає на тій же позиції, що й я, у нього фантастична техніка.

Якою є твоя футбольна мрія загалом?

– Грати у Лізі чемпіонів.

– Лише грати? Не виграти її

– Поки що лише грати (Сміється, – Авт.).

Як думаєш, як розвиватиметься твоя кар’єра і де ти будеш через 5 років?

– Чесно кажучи, навіть не знаю. Головне, аби не було травм, сподіваюсь, що все буде якнайкраще, що зможу стати футболістом.

Ти – перший равчанин, який потрапив на такий рівень, як юнацька збірна Україна. Що побажаєш іншим юним та молодим футболістам, аби вони досягли такого ж?

– Головне – бути старанним. Я щоранку прокинаюсь з величезним бажанням грати у футбол. Думаю, секрету успіху ніякого нема, хіба що наполеглива праця.

Андрій Бучко

Фото ФК “Львів”

Comments

comments