Як трудова міграція допомагає розвиватися Жовківщині
Україну вважають найбіднішою країною Європи. Так, відповідно до звіту Міжнародного валютного фонду, який було опубліковано у жовтні минулого року, Україна займає 134 місце у світі з показником 2656,01 доларів ВВП на душу населення та середньою офіційною зарплатою 325,53 доларів. Дослідження Державної служби статистики 2015 – 2017 років показало, що за кордоном працює 1,3 мільйони українців. Однак Західна Україна, особливо Львівщина, дещо по-іншому відчуває на собі результати і наслідки трудової міграції. «Прикордоння» дізнавалось, як вона впливає на економічний мікроклімат та розвиток малого бізнесу у Жовківському районі.
Куди і чому їдуть
Жовківський район – один з тих на Львівщині, які мають вигідне географічне розташування. Східна його частина межує з обласним центром і «столицею» Західної України Львовом, а західна – з Польщею, а відтак – і Європейським Союзом. Така специфіка географічного розташування впливає на його економічне становище Жовківщини, розвиток тут бізнесу.
Одним із головних чинників, які формують економічний мікроклімат у районі, є трудова міграція. Для значної частини мешканців Жовківського району, особливо, її західної частини, близькість до кордону є єдиним способом заробітку.
– Близькість до кордону дає нашим людям кілька варіантів для заробітків, – розповів равчанин Андрій Мазуркевич. Він вже не один рік допомагає у працевлаштуванні українцям за кордоном, займається пасажирськими перевезеннями. – Це так зване «човникарство», «бляхарство» і, власне, трудова міграція.
За словами пана Андрія, на Жовківщині «човникарство» – перевіз товарів з України до Польщі – тепер не є таким поширеним, як колись.
– Донедавна завдяки «євробляхам» (автомобілям на європейській реєстрації, які перебували у власності українців, – Авт.) велика кількість мешканців прикордонних населених пунктів мала суттєвий не лише підзаробіток, а й – основний дохід. Однак після змін у законодавстві переважна більшість з них перестала займатись такою діяльністю і почала їздити на заробітки, – додав Андрій. За його словами, нелегальне перевезення товарів через кордон на «євробляхах» для багатьох їхніх власників було скоріше «бонусом», який вони отримували через вимушений виїзд за кордон кожних 5 днів – тобто, аби не витрачати гроші лише на паливо, а ще й трохи заробити.
Більш стабільним і поширеним явищем, особливо серед мешканців сіл, є сезонна трудова міграція.
– Їдуть переважно до Польщі працювати в полі, на городі. Збирають малину, полуницю, яблука тощо. Це є переважно безробітні, які проживають у селах, – додав Андрій Мазуркевич.
За таку сезонну роботу у минулому році українці могли заробити, в середньому, 10 злотих за годину. Тому за сезон, який триває 3-4 тижні, їхній дохід складав близько 500 доларів.
Інший варіант – трудова міграція на тривалий час у більш віддалені країни – переважно Німеччину та Швецію або ж на захід Польщі.
– Туди їдуть працювати, переважно, на будівництво або якийсь завод. Середні заробітки там складають близько 1000 євро, – додав пан Андрій.
За оцінкою пана Андрія, трудова міграція зі Жовківщини за кордон триває від кількох місяців до року, рідше – на довший термін.
– Якщо говорити про роботу на будівництві, то це – до завершення певного об’єму робіт чи здачі об’єкта. Якщо ж – про роботу на заводах, то це може бути і на триваліший термін, – додав Андрій Мазуркевич.
Малим підприємствам не вистачає робітників
Трудова міграція та прикордонна торгівля неоднозначно впливають на розвиток малого бізнесу на Жовківщині. Наприклад, відповідно до інформації Головного управління статистики у Львівській області, тут рівень середньомісячної зарплати є одним із найнижчих серед районів, але кількість підприємств в останні три роки постійно зростає, як і кількість найманих працівників.
– Чимало людей, які мають стабільну роботу, але не надто високу зарплату, часто на кілька тижнів, переважно влітку, під час відпустки, відправляються на сезонні роботи у Польщу. Там вони трохи підзароблять, до прикладу, для ремонту квартири чи будинку, купівлі дорогої техніки, оплати навчання дітей, влаштування їм весілля і повертаються додому і знову ходять на роботу, – пояснив Андрій Мазуркевич. – Тобто зарплати тут їм вистачає на життя, а заощадження вони накопичують саме на сезонних роботах. Студенти на час канікул також їздять на заробітки – для них вони дають змогу значно ставати самостійними та незалежними від батьків.
Але ще кілька років тому ситуація із працівниками на малих підприємствах Жовківщини була дуже критичною.
– Фахові працівники у нас ще кілька років тому звільнились і виїхали на постійну роботу за кордон. Зараз відтік працівників відбувається тимчасово – на весняно-літній сезон. Особливо гострою була ситуація у 2014 та 2015 роках – тоді працювати взагалі було нікому, – розповів керівник ПП «Вудман» Ростислав Корж. Його підприємство розташовується у Крехові займається лісопильним та стругальним виробництвом, тут працює 14 осіб. За словами керівника, щороку його тимчасово покидають близько третини працівників.
– Щоразу мусимо навчати їх по-новому. Це – додаткові витрати, адже, до прикладу, інженер з охорони праці повинен пройти спеціальні курси, які щоразу потрібно оплачувати, – додав пан Ростислав.
У ПП «Вудман», за словами керівника, зарплати невисокі, але дещо вищі від мінімальної. Аби не надто втрачати у прибутку через сезонний відтік працівників, тут намагають напрацювати продукцію у осінньо-зимовий період, а навесні та влітку лише реалізовувати.
Схожою ситуація є і на підприємствах, де пропонують «значно вищу» від мінімальної зарплату. Але яку саме його керівники не називають.
– Нам потрібні водії, але найбільш болюче питання – з автослюсарями, – зауважив Михайло Кузьма – керівник МПП «Вітас», що у Малехові, яке займається технічним обслуговуванням та ремонтом вантажотранспортних засобів та вантажними перевезеннями. Тут теж працює 14 осіб, але, за словами пана Михайла, не вистачає ще 8–10.
– Проблема із працівниками у нас є постійна. З 21 машини, яка у нас була, значну частину довелось продати, тому що вони простоювали. Крім того, орендуємо приміщення, площею понад 2000 кв. метрів, сплачуємо за нього комунальні послуги, але воно пустує.
– Працюю у школі. Влітку моя офіційна оплачувана відпустка складає майже 2 місяці. Ще на півмісяця беру відпустку за власний кошт і на весь цей час вже кілька років поспіль їду до роботу до Польщі. За кошти, які там заробляю, можу дозволити купити необхідне для себе і дітей, заощадити на відпочинок або ремонт, – розповіла пані Оксана. Вона працює вчителем у одній зі шкіл району, але в якій саме, а також своє прізвище, попросила не вказувати – вважає, що такої практики бути не повинно. – Учні не повинні думати, що такий спосіб заробітку може бути панацеєю для життя в достатку. Але багато з них, на жаль, бачать себе виключно за кордоном, але не спеціалістами, а робітниками.
Зароблені гроші залишаються тут
Попри недоліки для малого бізнесу, для Жовківщини є і позитиви. Зокрема, те, що кошти, які його мешканці зароблять за кордоном, вони все ж таки залишають тут: купують одяг, продукти, будівельні матеріали та побутову техніку, квартири, зводять будинки, ремонтують автомобілі і, зрештою, залишаються жити. До прикладу, у прикордонному місті Раві-Руській з населенням 8700 осіб є 4 великих магазини з будівельними товарами і будівництво ще одного, найбільшого, триває, 4 супермаркети, в околицях міста – близько десятка автозаправних станцій та комплексів.
– В останні 14 років у нашому місті спостерігається постійне збільшення населення, – розповів міський голова Рави-Руської Микола Зінько. – Це відбувається як через природній приріст, так і завдяки міграції.
До слова, у минулому році населення Жовківщини збільшилось на 90 осіб саме завдяки міграційним тенденціям. Причиною переїзду як до Рави-Руської, так і в інші населені пункти Жовківщини, нерідко є саме їхня близькість до кордону і можливість працювати в Польщі, а жити, по суті, в Україні, адже від все тої ж Рави-Руської до кордону тут лише 6 кілометрів. Тому тут постійно є попит на оренду квартир, а також дуже часто мешканці не лише зі сусідніх сіл, а й районів, купують квартири чи будують будинки.
– До певної міри багато молоді залишаються у місті саме через те, що працюють за кордоном. Тут одружуються, народжують дітей, віддають їх до школи, орендують окреме від батьків житло, а з часом, коли достатньо там зароблять, навіть влаштовуються тут на постійну роботу. З цим проблем немає, – додав Микола Зінько.
Одним із наслідків трудової міграції є те, що на Жовківщині власники малого бізнесу, аби зберегти працівників, збільшують їм заробітну плату, а у деяких напрямках навіть не вистачає фахівців.
– У минулому році було дуже важко знайти хорошу бригаду майстрів з перекриття даху. Через виїзд багатьох за кордон тут майстри стали дуже затребуваними, тому зростає вартість робіт, – розповів равчанин Володимир Шозда.
«Живемо в Україні, працюємо – в Європі»
Незважаючи на відсутність високооплачуваної роботи вдома, багато мешканців Жовківщини, в основному, нормально ставляться до трудової міграції. Люди старшого покоління, які більш консервативно налаштовані, бачать в цьому проблему. Але сучасна молодь, навпаки, з роками призвичаюється до такого виду заробітку і чимало з її представників сприймають трудову сезонну міграцію як своєрідне відрядження.
– Виходить так, що живемо в Україні, а працюємо – в Європі. Маємо сприятливі для цього умови: близькість до кордону, безвізовий режим, знаємо польську мову, та й від дому не так далеко працюємо. Багато хто вже роками так живе й іншого життя навіть не уявляє, працюють ледь не з покоління в покоління, – зазначив Андрій Мазуркевич.
Андрій Бучко
