«Бюджет Потелича щороку недоотримує щонайменше 400 тис. грн.»
У сьогоднішньому номері «Прикордоння» поспілкуємось із сільським головою Потелича. Ігор Товарянський обіймає посаду керівника громади вперше. На останніх місцевих виборах він переміг з різницею в один голос. Нещодавно у Потеличі він відкрив музей села, у якому всі ремонтні робити провів сам. Про стан села, проблема та перспективи він розповів у №15 (105) газети “Прикордоння”.
– Ігорю Михайловичу, багато років Ви працювали директором школи. Що Вас підштовхнуло до того, аби спробувати стати сільським головою?
– Я ще досить молода та активна людина, маю свою позицію, хотів спробувати щось для села зробити. Думаю, за три роки таки щось та й вдалось, а люди мені допомагають.
– За підсумками виборів Ви набрали на один голос більше, ніж на той момент діючий сільський голова. Чи могли б повірити в те, що така невелика різниця на виборах можлива, якби самі не переконались?
– Попередній голова робив багато позитивних речей для села та людей, тому чимало останніх за нього голосували. Однозначно я розумів, що перемогти його буде непросто. Але я не сподівався, що різниця між переможцем та найближчим суперником буде лише в один голос.
– Чи не розповідали Вам люди, що «спершу не думали йти на вибори, а тоді в останній момент вирішили» і пішли проголосували за Вас?
– Так, було. Я дякував, що так сталось. Водночас сам за себе я не голосував, бо зареєстрований у Дев’ятирі і як виборець брав участь у голосуванні за сільського голову там.
– Яке у Вас було перше враження, коли стали сільським головою?
– Я прийшов у галузь, з якою раніше до цього не зіштовхувався. Законодавство, документація, проведення сесій – все це у перші дні мене пригнічувало. Але знав, що початок – завжди важкий. Першу сесію вдалось провести без підготовки, але з підказками, а надалі вже робота почала набувати більш окреслених рис.
– Чи важко зараз керувати селом і радою?
– Зараз вже ні. Але важко втілити усі ті задання і бажання людей, які вони висловлюють, адже потрібна хороша фінансова база, якої у Потелицькій сільраді, на жаль, немає.
– Які проблеми є у Потеличі та сільській раді?
– Бюджет Потелицької сільської ради складає близько 1 млн. грн. Але більшість цих коштів – це витрати на утримання апарату ради. Коли майже втричі зросла мінімальна заробітна плата, то, відповідно, й утримання його стало втричі дорожчим. Водночас бюджет села залишився таким, яким був. Кошти, які у нас залишаються, ми спрямовуємо на оплату електроенергії, вивезення сміття, купівлю вугілля. Тобто, аби щось робити у селі та раді, у нас є власних близько 300 тис. грн. в рік.
Незадовільний стан доріг є найбільшою нашою проблемою. Також актуальним є забезпечення громадян можливістю відпочивати – зокрема, створення дитячих та спортивних майданчиків.
Ще однією проблемою, над вирішенням якої ми працюємо вже сім років, є розроблення генерального плану та меж села.
За межами населених пунктів Потелицької сільської ради є землі, якими рада не розпоряджається. Їхнє включення, у першу чергу, дасть нам можливість розширити житловий фонд, адже у нас є багато молодих сімей, які хочуть, але не мають де будувати будинки.
Також у нас є чимало земель, які розташовуються на колишніх колгоспних дворах і є за межами населених пунктів. Громадяни викупили майно, але перевести з нежитлового у житлове його не можуть.
Маємо проблему кар’єру. Миколаївський цементний завод з нього колись видобував опоку. Підприємство зараз є орендарем земельної ділянки, але йому необхідно її розширити. І це також неможливо зробити без генерального плану села і включення цих земель, які необхідні підприємству, у межі села. Якщо це зробимо, тоді зможемо передати їх в оренду і отримати додаткові надходження до сільського бюджету, а це – мільйони гривень.
Документація щодо меж населеного пункту є розроблена, затверджена на сесії і перебуває на експертизі.
Якщо остання пройде успішно, тоді її затвердить районна рада і ми зможемо реалізувати усі плани, які задумали.
Гострою у нас є проблема лікарської амбулаторії. Вона розташовується у пристосованому приміщенні, у якому немає проточної води, взимку там холодно. Свого часу у ній зробили добудову, але крім стін і даху далі нічого немає. Тому, якби мали фінанси, довели б це до кінця.
Також маємо проблему із господарськими дворами. Підприємці, які придбали майно, не сплачують орендної плати за землю, на яких розташовуються колишні колгоспна комора, тваринницькі ферми, льоноагрегат та цегельний завод. Останній юридично існує, хоча фактично його немає. Через це ми не можемо виставити земельної ділянки на аукціон для передання іншим орендарям, які сплачували б оренду, оскільки земельна ділянка повинна бути вільною не лише фактично, а й документально.
– Незважаючи на описані проблеми, щось вдається робити?
– Звісно. До прикладу, цього року у співфінансуванні з районною радою нам вдалось придбати озвучення для Народного дому. Розроблена документація для передачі котельні школи в оренду та проведено конкурс з передачі приміщення шкільної котельні ТОВ «Рава-Руська теплостанція». Надіємось на те , що цьгорічний опалювальний сезон розпочнеться вчасно та у класах буде тепло. Хочемо зареєструвати у свою власність колишній цегельний завод, безгосподарні свердловини. Наразі тривають відповідні процедури. Цього року відкрили музей села.
Також два роки тому, при підтримці районної ради, вдалось перекрити дах Народного дому. Цьогоріч придбали бляху та провели перекриття даху цього будинку, в якому розташовується пошта та музей.
Навесні цього року разом з громадянами відремонтовано дорогу до Потелицької амбулаторії та на Нивах. Сільська рада використала на ціроботи близько 40 тис грн.
Приділяє увагу рада онкохворим громадянам, протягом 2015 – 2018 років з бюджету ради для їх фінансової підтримки виділено близько 50 тис. грн.
– Звідки брати кошти для того, щоб можна було реалізовувати ідеї, втілювати більше проектів?
– На території села є люди, які займаються підприємницькою діяльністю, але як приватні підприємці не зареєстровані і податки не сплачують. Також у нас низька ставка на нерухоме майно – 0,1% від мінімальної зарплати. Зараз це складає близько 4 грн. У середньому, у рік бюджет Потелича втрачає 100 тис. грн. від несплати за землю, стільки ж – він незареєстрованих підприємців, до 50 тис. грн. – від незареєстрованої нерухомості. Ще 50 тис. грн. могли б отримувати від передання ставків в оренду, близько 100 тис. грн. – від сплати акцизного податку – за тютюнові та горілчані вироби. Але багато підприємців продають такі товари без акцизу або «показують» продаж таких товарів мінімальний. Таким чином, додатково у бюджеті села ми б могли мати щонайменше ще 400 тис. грн.
– Чи є у Потелича перспектива стати туристичним осередком?
– Однозначно, що є. І не лише туристичним, а й відпочинковим. Так, нещодавно один зі ставків Потелича було передано в оренду під рекреацію. Крім того, у нас є церква, яка належить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і куди вже зараз приїздить чимало туристів. Також маємо хороші можливості для розвитку зеленого туризму. Але для цього потрібно щоб місцеві мешканці були готовими створити і запропонувати відповідно умови для туристів.
Андрій Бучко
