«Прикордоння» – у Верховній Раді

Поділитись

Напередодні 2018 року журналістам «Прикордоння» випала нагода побувати у Верховній Раді України. На власні очі ми могли побачити, як триває робота законодавчого органу нашої держави, як працюють народні депутати та апарат Верховної Ради. А зі «слугами народу» змогли навіть і поспілкуватись.

У Верховній Раді України нам вдалось побувати 19 та 20 грудня минулого року. Саме у ці два дні ми разом із близько трьома десятками інших журналістів з регіональних засобів масової інформації взяли участь у прес-турі до Верховної Ради України, організованому громадськими організаціями «Інтерньюз-Україна» та «Фонд Східна Європа».

Зазначимо, що побувати у Верховній Раді, побачити, як відбувається робота парламенту, насправді, не є складно. На її Інтернет-сторінці можна подати заявку на акредитацію і спокійно побачити, як відбувається законотворення в Україні.

Фізичний доступ до Верховної Ради України виявився не дуже простим. По периметру будівля оточена бійцями Національної гвардії, які групками стояли біля неї, а також металевою огорожею. Чи так є завжди, чи було пов’язано з мітингами прихильників Саакашвілі, які облаштували поруч наметове містечко, не знаємо, але перш ніж ми потрапили до будівлі, мусили оминути два таких маленьких контроля.

До речі, вхід у будівлю Верховної Ради не є одним для всіх. Так, окремі двері, через які заходять, мають народні депутати та журналісти. Не виключено, що і працівники парламенту теж входять до нього через окремий вхід.

Біля входів у Верховну Раду, всередині, облаштовані «контрольно-пропускні пункти». Це – турнікет, метало-детектор та кілька працівників державної охорони. Вони перевіряють документи, оглядають особисті речі, обшукують людей. Знімати цей процес на фото- чи відео- заборонено. Один із наших колег змушений був під наглядом охоронців видалити відзняте на смартфон відео.

Після цієї процедури відкривається доступ до самого парламенту. Перше враження від парламенту зсередини – не надто приємні. Кулуари оздоблені мармуром, стіни, як то кажуть, «голі», холодні. Словом, нічого такого, щоби тішило, надихало. Колись доводилось читати думку про те, що в постмайданній Україні необхідно збудувати нову будівлю для Верховної Ради – сучасну, зручну, приємну. Адже теперішня – була зведена у 30-х рр. минулого століття комуністичною владою. Десь і до цього часу цей комуністичних дух, мабуть, і витає у стінах українського парламенту та перешкоджає змінювати країну, рухати її уперед. Тому, аби його позбутися, українським парламентаріям потрібно зробити «новосілля».

У кулуарах Верховної Ради можна вільно ходити, розглядати, фотографувати та проводити відеозйомку, слухати, що говорять в інтерв’ю телеканалам народні депутати і навіть спілкуватися з ними чи робити фотознімки. Вільно можна ходити майже скрізь, окрім сесійної зали – туди можна лише народним обранцям. До речі, кожна фракція має свої двері, через які її представники входять та виходять зі сесійної зали. Біля цих дверей на них постійно чекають журналісти, аби взяти інтерв’ю.

Майже година як розпочалось ранкове пленарне засідання, а багато з депутатів навіть не думають заходити до зали. Хтось – ходить і говорить по скайпу: чи то дає інтерв’ю у прямому ефірі, чи просто з кимось спілкується. Інші – дають коментарі про законопроекти, на розгляді яких у сесійній залі вони навіть не були. Треті – п’ють каву у їдальні Верховної Ради. Про неї, до речі, мчитайте далі. При чому, роблять так більшість з тих депутатів, хто не перебуває під час розгляду законопроектів у залі засідань.

За роботою народних депутатів у сесійній залі журналісти можуть спостерігати з ложі для преси. Власне кажучи, розміри сесійного залу з останньої виглядають значно меншими, аніж глядачі звикли бачити на телеекрані. Сама ж робота нардепів у сесійній залі нагадувала скоріше мурашник, а не солідну державну установу. Так, по телебаченні регулярно показують величезну кількість сюжетів про те, як народні обранці під час розгляу законопроектів на своєму робочому місці займаються різними справами, які не мають стосунку до їхньої роботи. Але, побачивши сесійну залу на власні очі, склалось враження, що не більше 20% з тих, хто там перебував, справді займаються законотворчість. Решта – займаються хто чим: розмовляють по телефону, спілкуються одне з одним, ходять туди-сюди, виходять і повертаються назад до залу тощо.

Доповідей своїх колег слухають обмаль нардепів. А голосують, нерідко, навіть не відриваючи погляду зі своїх смартфонів та планшетів. Щоби знати, яку натискати кнопку, представники однієї з фракцій просто слухали свого голову, який озвучував як голосувати – «за» чи «проти».

Робота у комітетах для депутатів теж виглядає не надто складною. Так, у рамках прес-туру, журналісти місцевих видань могли побувати на засіданні кількох комітетів. Зазначимо, що є комітети, які серед наших колег викликали аншлаг, як от з питань запобігань і протидії корупції, а є такі, робота яких не зацікавила нікого, як от, припустимо, комітет науки і освіти.

Нам вдалось побувати на засіданні комітету з питань євроінтеграції, а також науки і освіти. На першому розглядали питання, пов’язані із формуванням образу України у світі. Попри велику кількість доповідачів, які представляли різноманітні міністерства, інституції, установи, громадські організації, для нас, чесно кажучи, після понад двохгодинного засідання так і залишилось незрозумілим – а якою є політика держави у напрямку формуванні іміджу нашої держави? Якщо говорити простіше, балакали майже ні про що.

Здивувало засідання комітету науки і освіти. Його ми обрали навмисно, адже навчальні заклади є у кожному населеному пункті, тому ми, як представники місцевої преси, очікували, що зможемо побачити чи почути щось цікавого. На відміну від «євроінтеграційного», у «освітянському» комітеті його члени обговорювали питання більш конкретно – доповідачі наводили аргументи, точились дискусії тощо. Однак найцікавіше, було те, що тривалий час свою роботу комітет проводив без кворуму – мінімальної необхідної кількості членів для того, аби можна було голосувати і ухвалювати рішення. Тому певний час питання порядку денного комітету хіба що обговорювали, але не ставили на голосування.

Здивувало також і те, що попри ініціювання ухвалення законопроекту, деякі автори-народні депутати останнього не з’явились на засідання з його розгляду. Як вдалось зрозуміти, якщо автора законопроекту на засіданні комітету науки і освіти немає, то його не розглядають. Тому виходить так, що якщо якийсь із народних депутатів говорить виборцям, що ініціював, до прикладу, ухвалення певного законопроекту, але водночас не з’являється на його «захист» у профільному комітеті, тоді велика ймовірність того, що він просто залишиться писаниною без жодної законодавчої сили.

Ми згадували, що народні депутати під час чи у перерві роботи Верховної Ради часто дають інтерв’ю у кулуарах. Одна з них дала окрему прес-конференцію для журналістів регіональних ЗМІ. Втім, представники останніх, намагались виловити тих, які представляють їхні округи. На жаль, нам не вдалось побачити народного депутата від Жовківщини. Інформація з реєстрації і голосувань у парламенті у тих два дні дала зрозуміти чому – він був відсутній. Тому питання, які ми заздалегідь підготували і які сподівались поставити слузі жовківчан у Верховній Раді, так і залишились лише записаними у блокноті.

Їдальня у самій Верховній Раді, попри очікування, надзвичайною розкішшю не вирізняється. Виглядає вона як хороший ресторан. Тут є кілька телевізорів, де транслюють засідання сесії парламенту. Мабуть, це зроблено спеціально, аби депутати могли не надто затягувати із трапезою, залишатися «в темі» обговорення і встигнути, у випадку голосування, на своє робоче місце. Харчуватись у їдальні Верховної Ради можуть не лише народні депутати, а й журналісти чи інші відвідувачі парламенту.

Окрім їдальні у Верховній Раді, дещо простіші столові існують і у комітетах. Меню там мінімальне і розраховане, мабуть, на харчування помічників народних депутатів.

Комітети розташовуються у сусідніх з парламентом будівлях і дістатись туди можна не виходячи з Верховної Ради – підземними переходами. Як і, зрештою, вийти зі самого парламенту у випадку якогось заворушення під його стінами. До слова, офіційно таких підземних переходів не існує. Принаймні так нам розповіли «по секрету» працівники Верховної Ради.

Не знаємо, чи є спальні у Верховній Раді, але у самій її будівлі, а також у будівлі комітетів розташовано чимало кіосків із книгами, пресою, сувенірами і навіть годинниками. Нардепи, не відриваючись від законотворення, можуть придбати ручки та годинники дорогих брендів, сувенірні видання книг, церковних образів тощо. Є тут навіть каса з продажу авіаквитків. Все – для зручності та максимальної продуктивності у роботі депутатів. А ще у кулуарах парламенту влаштовують різноманітні виставки. У дні нашого перебування у Верховній Раді там експонували стародавні ікони, документи з діяльності Конгресу українців у ХХ столітті.
Є у будівлі комітетів і кімната для дітей. Невідомо, чи багато приходять нардепів чи працівників апарату Верховної Ради зі своїми дітьми чи онуками на роботу, але за два дні дітлахів у облаштованій, з вигляду, сучасній ігровій кімнаті ми так і не побачили.

…Повертаючись додому, майже всю дорогу обдумувалось побачене під час відвідин українського парламенту. До візиту туди, здавалось, він є уособленням високих стандартів управління державою. Однак те, що вдалось побачити за два дні, насправді, розчарувало. Чи то розчарувало те, що діяльність більшості нардепів, на перший погляд, виглядає нічим іншим як саморекламою, чи те, що вони далекі від розуміння тих законів, за які голосують, чи те, що перебуваючи у парламенті, дуже швидко відриваєшся від реальності, яка є поза його межами, починаєш перебувати у зовсім іншій. А, можливо, вразило усе й одразу.

Андрій Бучко, газета “Прикордоння” №1 (91) від 10 січня 2018 року

Comments

comments