Чи є громада у Раві-Руській?

Поділитись

Понад двісті років тому французький політик Жозеф де Местр сказав дуже просту, неоднозначну й водночас завжди актуальну фразу: «Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує».  У цих словах, по суті, є відповіді на всі запитання, які є зараз актуальними для українців загалом і равчан зокрема. Адже представники влади є виразником інтересів більшості людей, а тому якщо останні змогли посадити у чиновницькі крісла перших, то, за логікою, так само мали б їх звідти й випровадити, якщо їхні дії різняться з вимогами громади чи народу.

У новітній історії Рави-Руської місто не пам’ятає якихось масових виступів, мітингів чи протестів проти місцевої влади. Звісно, були певні невдоволення, незалежно від того, хто очолював міську раду і хто приймав рішення. Їх люди висловлювали на громадських зборах, а інколи навіть писали і відкриті листи у газети та до вищих керівних органів влади. Однак такі випади ніколи не переростали у загальне обурення, яке б підтримувало більшість равчан конкретними діями. Разом з тим ніколи не було ситуації, коли б перед міським головою та депутатами Рави-Руської ставили реальні ультиматуми – або ви робите так, як ми вимагаємо, або підете геть.

Подібні погрози про відставку, розпуск ради та дострокові вибори у Раві-Руській лунали завжди, за будь-якої влади. Однак, як правило, їхній тон задавали окремі зацікавлені особи, організації чи політичні сили, які, здавалось, прикриваючись громадою намагалися відстояти власні інтереси. Якщо збурення людей і відбувалося, то скоріше лише у тих випадках, коли зачіпалися безпосередні їхні власні інтереси, а не міста загалом. Прикладом цього є скандальна «справа 139», коли людям не виділили земельних ділянок, чи протести місцевих промисловців проти закриття заводів чи зміни їхнього керівництва.

Натомість жодних кроків для того, аби, приміром, вирішити проблему із катастрофічно жахливим станом доріг, як от по вул. 1-го Листопада, попри закиди на адресу міської влади, ніхто з громади не робив. Чи скажімо, питання про збереження і майбутнього відновлення найстарішої архітектурної пам’ятки на території міста – монастиря і костелу Реформаторів. Попри зусилля невеликої групи людей, які щороку намагаються прибирати у цих приміщеннях, публікації у «Прикордонні» ніхто з равчан так і не ініціював і не зайнявся реальними кроками, які б не дозволили втратити цю пам’ятку.

Прикро, але навіть якщо у Раві і знаходяться люди, які знають як, хочуть, можуть і беруться до реалізації різних проектів, далеко не завжди вони отримують підтримку не те що від влади, а й навіть від самих равчан. Більше того, є й такі, які роблять все для того, аби перешкодити цим ентузіастам, нерідко безпідставно критикуючи їх. Як наслідок, останні дуже часто розчаровуються і, так би мовити, «відчіпаються» робити будь-що на благо і на користь громади, а на їхнє місце нікому прийти. У кращому випадку, вони починають себе реалізовувати деінде, поза рідним місто, приносячи користь і славу чужій землі, а не своїй малій Батьківщині.

Прикладів такої ситуації, коли ініціатива була виявлена, але не підтримана і навіть незрозуміла, у Раві-Руській в різні роки було достатньо. Найяскравішим є фестиваль «Галицькі перехрестя», який проводився у місті у 2004 – 2010 рр. Справжня підтримка громади і влади в його організації відчувалася хіба що перших два роки. Згодом, як показала практика, він виявився потрібним лише його організаторам і невеликому колу людей, переважно старшого віку, які розуміли значення та цінність такого заходу для підтримки та розвитку культури не лише у місті, а й у регіоні. Для більшості равчан фестиваль був лише можливістю розважитися на атракціонах чи з’їсти шашлику, випити пива та горілки. Як наслідок, коли фестиваль почав проводитись спершу один раз на два роки, а згодом і взагалі припинив існування, мало кого зацікавило чому так, у чому причина.

Через відсутню громадську позицію равчан вони самі ж втратили кінотеатр (на фото), кілька парків та скверів, низку підприємств, приміщення медсанбату та військової частини, зручне залізничне сполучення. Саме через їхню пасивність і байдужість у місті з понад півтисячолітньою історією фактично немає ознак старовинного міста. Саме через відсутність інтересу до історії свого краю, своєї малої Батьківщини, равчани не знають про те, що серед їхніх предків, які тут народились чи проживали, є всесвітньо відомі люди – оперна співачка, конструктор космічних кораблів, міністр однієї з країн, голлівудський актор та багато інших. Їхні імена сьогодні відомі лише кільком (!) равчанам.

Рава-Руська сьогодні нагадує місто, у якому є люди, але немає громади, є натовп, але немає особистостей. Адже принцип, за яким правильно вживати слово «громада», пов’язаний, найперше, з організацією людей. Однак зі всього виглядає, що більшість равчан живе за правилом «Моя хата скраю». Саме тому, прибираючи свій дім, власне подвір’я, багато хто сміття лише перекидає через паркан. Через такий підхід ніхто з них не зробить зауваження тим «інтелектуалам», які, не соромлячись, серед білого дня у самісінькому центрі міста на повну горлянку «криють матом» одне одного. Люди пройдуть мимо і промовчать, коли на пішохідній алеї на повній швидкості ганяють автомобілі та скутери, серед ночі трощать лавки та смітники.

Прикро, але своє місто равчани сприймають не як дім, а як колонію. Коли про олігархів, міністрів і народних депутатів говорять про те, що в Україні вони крадуть, а живуть закордоном, то аналогічно можна сказати і про равчан. Єдине, що «закордон» для них – це все те, що є у їхній квартирі, будинку чи на подвір’ї. 

Півтора роки тому у Раві відбувався збір коштів, необхідних для реалізації міжнародного проекту, який повинен був забезпечити теплом один з дитячих садків міста. Однією з умов його реалізації було внесення від громади невеликої на той час суми – близько 50 тис. грн., що склало 5% від загальної. Тому волонтери, які займалися збором коштів, звернулися до великої кількості равчан різних професій та соціального статусу. У середньому, перехожі равчани жертвували від 5 до 20 грн. Були й такі, які й менше, і такі, які й більше. Але суть не у сумі, а у тому, чи було розуміння для  чого така акція проводилась.

У одному з навчальних закладів міста одна з його працівників сказала наступне:

– Я не буду здавати гроші. Я в Раві не живу, – відповіла вона на звернення волонтера. Цей волонтер був добре з нею знайомий, знав, що хоч і проживає вона неподалік Рави, та не один десяток років працює тут.

– То, можливо, ваші діти будуть тут жити, а онуки ходитимуть у садочок, в якому буде сухо та тепло, – намагався переконати волонтер.

– В мене діти живуть у Львові і внуки також там ходитимуть у садок, – відрізала вона.

Звісно, змусити пожертвувати кошти працівника навчальної установи волонтер не міг і не намагався. Хоча був дуже здивованим такою позицією хоч і не мешканки міста, але фактично – равчанки, якій Рава-Руська дала місце праці, діти якої, до речі, свого часу також тут навчалися.

Ще більшим було здивування, коли через кілька місяців у переліку громадян, яким депутати Рава-Руської міської ради виділили земельну ділянку для будівництва будинку на території міста, значилося прізвище згаданої працівниці (!). Волонтерові одразу ж пригадалися її слова: «Я в Раві не живу», «В мене діти живуть у Львові і внуки також там ходитимуть у садок».

Виходячи з цих слів, виникає логічне запитання – для чого їй, у такому випадку, земельна ділянка у Раві, якщо ні вона, ні її діти та внуки у Раві не живуть і, судячи з розмови, не збиралися?

На прикладі цієї жінки можна зробити висновок – для багатьох мешканців міста і тих, хто тут працює, Рава-Руська є не більше як, так би мовити, «сировинним придатком». Чимало хто бере від міста по максимуму, натомість свого внеску у його розвиток не робить ні найменшого.

Подібних прикладів можна навести чимало, але чи потрібно? Чи змінить це щось? Хотілося б сподіватися, що чимало хто з представників громади задумається і бодай незначна їхня частина зробить висновки щодо свого місця і ролі у Раві.

Равчани сьогодні не готові відстоювати те, що вкрай необхідно для здорової атмосфери всередині громади, не готові думати про майбутнє міста. Більшість з них сьогодні воліють не наражатися на неприємності, не сваритися і не псувати відносини одне з одним, а відповідно, й не демонструвати та не відстоювати власну позицію. Очевидно, це є бідою усіх невеликих міст, до яких належить і Рава-Руська, де всі одне одного знають і мають спільні інтереси тощо. 

Показовим у цьому є громадські збори, які проводяться щонайменше раз або двічі на рік для оцінки роботи місцевої влади, вирішення суспільних проблем, обговорення важливих питань та внесення пропозицій. На них приходить вкрай мала кількість равчан, більшість з яких – працівники бюджетних установ. Так, на останніх таких зборах з 4 тис. равчан, які мають право голосу, перебувало заледве 100 осіб (!). 

Аналогічна ситуація і зі засіданнями сесії Рава-Руської міської ради. За винятком тих, де розглядалися питання виділення земельних ділянок чи тих, у яких були зацікавлені окремі політичні сили чи організації, попри їхню відкритість ніхто з равчан так їх і не відвідував.

Чи можна у такому випадку говорити про активність громади та їхню турботу про власне місто? Чи здатні вони об’єктивно оцінювати те, що тут відбувається? Чи не нав’язують їм чужі думки і чи мають вони власні?

Натомість власну «позицію» для багатьох равчан простіше виявляти так званим «народним» методом «Бі-Бі-Сі», у соціальних мережах, коментуючи новини про події в Раві, чи, в більш «серйозний» спосіб – розповсюджувати анонімні листки серед равчан.

Прикро, але навіть на прикладі «Прикордоння» можна спостерігати як для равчан цікавіше читати про конфлікти і скандали, аніж про здобутки одне одного та міста загалом. Це говорить про те, серед них переважають зовсім не ті цінності, які дозволять говорити про те, що місто є з ким розвивати, не кажучи вже про те, аби не дати йому занепадати. І знову варто згадати приклад міського кінотеатру, медсанбату, військової частини.
Громада Рави-Руської загалом є пасивною. Один із останніх яскравих прикладів, які це підтверджують, вкрай низький рівень допомоги від пересічних равчан для воїнів АТО. 

Таке враження, у місті немає критичної маси людей, які готові, можуть і будуть представляти інтереси більшості у місті, тих, хто готовий стати його двигуном і задавати тон місцевій владі, контролювати її і впливати на неї, не будучи при цьому залежним від жодних структур чи політичних партій. 
У місті немає морального авторитета чи авторитетів, якого готова визнавати більшість, який подаватиме правильні приклади громаді, до якого дослухатимуться і який, у випадку нехтування інтересів останньої, зможе підняти сотні людей і за яким вони підуть.

Безумовно, люди, яким це все до снаги, у місті є, але в силу різних причин та обставин вони або відійшли від громадської роботи, або їх ще не так багато, або ж вони наразі воліють перебувати у тіні.

Влада, будь-яка, незалежно від того якою вона є зараз, якою була чи буде, завжди користуватиметься недовірою у такій громаді, незалежно від прийнятих рішень чи вчинених дій. Адже допоки представники останньої турбуватимуться лише і виключно про власні інтереси, доти вони не бачитимуть, не розумітимуть і не цінуватимуть того, що інші роблять на благо усього міста та громади загалом.

Як равчанин, я також несу відповідальність за все, що описав. Ми всі несемо відповідальність за те все, що відбувається у нашому місті – від кинутого папірця на тротуарі до дій місцевої влади. 

Андрій Бучко,
газета “Прикордоння№ №4 (63) від 7 квітня 2015 року

P.S. Розуміємо, що багато хто у цих рядках почне шукати певний підтекст і, переконаний, знайде, особливо в світлі нещодавніх політичних подій у Раві-Руській. Однак зазначимо, що ця публікація визрівала давно, але чекала свого часу. Такий час, на нашу думку, настав саме зараз. Різні випадки та події, які відбувалися у місті, щоразу лише підтверджували думки, які тут висловлено. Тому зараз, допоки, так би мовити, земля розорана, цієї публікацією ми намагаємось засіяти нове зерно у громадсько-політичній та суспільній думці равчан. 
Головна думка цієї публікації – закликати равчан переосмислити своє місце у громаді, стати активними її членами, а не простими статистами, переконати у важливості власних думок, необхідності їхнього формувалювання, аналізу, без нав’язувань чужих.
Задля справедливості зазначимо, що ситуація в Раві – не поодинока. Подібне є і у інших громадах, містах та селах. І лише окремі можливості, які має саме Рава-Руська, дозволяє їй до сих пір, так би мовити, триматися на плаву. Про те, які з них місто втратило і які ще має ми обов’язково розповімо у наступних номерах. Наразі ж вкотре закликаємо не лише до словесного, а й до письмового обговорення проблеми, піднятої у цій та інших публікаціях, а також до інших, які ще не були висвітлені.

Comments

comments