«Найбільша небезпека для України – послаблення центральної влади, розростання конфлікту, фрагментація території»

Поділитись

З часу Революції Гідності та початку окупації Криму минуло три роки. За цей час Україна пережила і, мабуть, ще переживає чи не найнасиченіший період у своїй сучасній історії. 

3 роки тому, до початку розстрілів на Майдані, на шпальтах «Прикордоння» відомий у Раві-Руській історик Сергій Максимів спрогнозував, що конфлікт між народом і олігархатом, який послужив однією із основних причин Революції гідності, Майданом не обмежиться, а його енергію представникам останнього вдасться уміло спрямувати у безпечне для себе русло (див. №2 (46) від 18 лютого 2014 року, – Авт.). Крім того, Сергій Іванович ще до початку анексії Криму «передбачив» можливість розколу держави (окупація Криму і Донбасу – фактично цим і є, – Авт.)

Цього разу ми вирішили поговорити з Сергієм Максимовим про ситуацію в країні через 3 роки крізь призму подій, які трапилася в Україні і світі за цей час, спробували дізнатися про те, якою може бути ситуація у нашій державі у найближчому майбутньому.

– Сергію Івановичу, як виглядає Майдан зараз, через 3 роки після закінчення?

– Потрібно розуміти, що зумовило Майдан. Непідписання Угоди про Асоціацію з ЄС, що часто називають його причиною, насправді було лише приводом. А причини були глибинні – народжувалися ще з 90-х років, з «кучмівської» приватизації, яка сформувала систему олігархічного капіталізму. Суперечності між головними олігархічними групами постійно наростали. До цього додався «чинник Януковича», який через свою жадібність почав «відтискати» бізнес у інших олігархів, що пришвидшило процес.

Янукович отримав собі ворогів в особі всіх ключових фінансово-промислових груп. Достатньо згадати тодішні телевізійні телепередачі, ток-шоу, як от «Свобода слова» тощо, де фактично був бенефіс опозиції – Ляшка, Тягнибока, Власенка, які виступали з такими «сміливими» промовами, які важко уявити навіть зараз, не кажучи про ті роки. Вони виступали на телеканалах, які належали тим же олігархам. 

У 2013 році почала гальмувати економіка, що також дало свої «плоди», а також далася взнаки безглузда внутрішня політика Януковича.

Крім того, причини Майдану слід розглядати у глобальному контексті. Розглядати події в Україні без зв’язку з тим, що почалося у 2011 – 2012 рр. на Близькому Сході, Тунісі, Єгипті, Лівії, Сирії, неможливо. Частина глобальної еліти зробила ставку на розпалювання керованого хаосу у Євразії. Це почалося на Близькому Сході з так званої «арабської весни», продовжилась штучною міграційною кризою в Європі і Україна стала жертвою цих планів. 

Внутрішні і зовнішні чинники збіглися і зумовили ті події, як відбулися восени 2013 року. 

– Які підсумки цих подій?

– Підсумки поки підводити рано. Ми ще, образно кажучи, «в процесі». Хоча ще у ХІХ ст. спостережливі люди помітили цікаву закономірність: революцію роблять романтики, а користаються її плодами негідники. З того часу не було жодного винятку з цього правила. Можливо, саме через негідників, які опинилися при владі, Майдан не вирішив жодних проблем, які перед ним стояли. Не відбулося трансформації олігархічної системи, не стало більше свобод – ні екологічних, ні політичних, не подолано всеохоплюючої корупції… Підсумки – в цифрах валютних обмінників, цінниках на продуктах, в пенсії у 50 доларів і зарплаті у 200, у небаченому рості злочинності, захмарних тарифах, стрімкому знелюдненні країни. Молодь масово виїздить за кордон, смертність зашкалює. З промислово-аграрної країни ми фактично перетворилися в аграрну. А для аграрної країни 20 млн. людей – цілком достатньо. Іноді складається враження, що зменшення населення є справжньою метою здійснюваних реформ. Суспільство охоплене депресією і безнадією…

Оцінюючи підсумки останніх трьох років, звичайно, неможливо не враховувати анексії Криму Росією і початку воєнних дій на Донбасі, спровокованих тією ж Росією. Це – одна з ключових причини нинішнього важкого стану. Чому цього не передбачили ті, хто зобов’язаний був це зробити, – це вже інше питання.

– Побутує думка, що у розвитку Майдану в його радикальних формам були зацікавлені і Майдану завершитися не давали, підштовхуючи його учасників і владу до сутичок. Чи є підстави так думати?

– На жаль, за 3 роки, які минули з часу трагічних подій на Майдані, суспільство не отримало відповідей на ключові питання: хто віддавав накази на відкриття вогню, хто конкретно був виконавцем? Загинуло понад сотня людей, а немає жодного судового вироку, не названі імена злочинців. А щодо конкретного запитання… Для того, щоб так стверджувати, потрібно володіти конкретними фактами. У мене їх немає. 

Сакральна жертва – це технологія багатьох революцій і переворотів. Згадайте революцію 1905 – 1907 рр. у Росії. Її спричинив абсолютно невмотивований і спровокований розстріл мирної демонстрації. Революція 1917 року розпочалась з штучно організованої проблеми з хлібом в Петрограді (в Поволжі та за Уралом був його надлишок).

Потрібно, щоб пройшов час, можливо, навіть досить багато його для того, щоб дізнатися правду про трагічні події на Майдані. Це стосується і вбивства Ніґояна, і побиття студентів (чому в ту ніч з Майдану зникли лідери опозиції? Чому це було зроблено так безглуздо і жорстоко, «під камери», і прокручено потім десятки разів на всіх каналах?). Запитань багато, відповідей наразі немає.

– Поширеною є теза, що Майдан людей змінив, що у нас якщо не виникло, то почало формуватися громадянське суспільство. Наскільки це так?

– Останній раз людина змінювалася наприкінці пізнього палеоліти, коли з’явився тип «homo sapiens». З того часу принципових змін не відбулося. А якщо серйозно… Десь через два місці після перемоги Майдану я зустрів знайому, яка була палкою і щирою його прихильницею. У розмові вона похвалилася приємною новиною: доньку влаштувала на хорошу роботу. І хоча для цього їй довелося заплатити чималого хабара, робота того вартує. Мого запитання «А заради чого тоді загинула «Небесна сотня? «Як з гідністю»? вона відверто не зрозуміла…

Людина – слабка істота і втримати її від спокус може тільки одна обставина – страх жорсткого і невідворотного покарання. Не слід забувати, що «продажну і злочинну владу» не приносять нам інопланетяни – її обирають громадяни країни відповідно до своїх уявлень про її носіїв. Значна частина людей так щиро ненавидять корупцію не тому, що є кришталево чистими, а тому, що самі хочуть бути її учасниками, а можливості такої не мають.

Серйозною проблемою стало те, що значна частина населення є розбещена анархією і вседозволеністю. Перекриття доріг і погроми в судах і держустановах є доволі тривожною тенденцією. Як на мене, поки що ми маємо жалюгідну пародію на громадянське суспільство. Це скоріше нагадує охлократію (владу натовпу).

– Багато громадських діячів, волонтерів говорять, що мешканці українського прикордоння, особливо, з країнами Європейського Союзу, в тому числі і Рави-Руської, і в часи Майдану, і зараз не зовсім були і є активними, не так гостро сприймають проблеми із, приміром, відсутністю роботи в Україні, адже мають «під боком» вихід – заробіток, дуже часто нелегальний, у сусідній країні. Чи справді це так?

– Громадським активістам всіх мастей краще розбиратися зі своїми проблемами, ніж когось засуджувати. Чимало з них, будучи ще в 2013 році особами без визначеного роду занять і думаючи в кого позичити чергову сотню гривень, за три роки війни умудрилася пересісти з трамваїв на «лексуси» і стати власниками елітної нерухомості.

Абсолютна більшість людей нашого регіону живе з прикордонної торгівлі. У більшості – автомобілі з іноземною реєстрацією, кордон потрібно перетинати кожних п’ять днів. У багатьох налагоджені контакти: пропустив пару поїздок – втратив клієнта. Тут не до політики, потрібно якось виживати. Хоча і в цих складних умовах велика кількість жителів Равщини пройшли і Майдан, й АТО, вносили і вносять свій колосальний вклад в підтримку обороноздатності країни. А що про них думають якісь «діячі» їх мало цікавить.

– Наскільки реальним є третій Майдан, про який багато говорять?

– Його ймовірність близька до нуля. І це при тому, що анти рейтинги влади б’ють всі рекорди. Просто для організації масштабного протесту потрібен час, технології і дуже великі кошти. Однак ситуація дуже складна. Олігархічний консенсус, який зараз є в Україні, дуже хиткий, економічна база звужується, існують нездоланні суперечності всередині влади. До недавнього часу ці суперечності вирішувало посольство США, а найсуттєвіші – на рівні Байдена. Але після обрання Трампа президентом і задекларованою ним зміною американських пріоритетів все кардинально змінюється. Якщо американці «підуть з України», то це цілком може розв’язати руки певним силам.

Думаю, що те, що відбувається сьогодні, – блокада Донбасу, мітинги, сутички, – це свого роду «перевірка боєм» реакції Президента, інспірована тією частиною владно-олігархічної еліти, представники якої перебувають у явній чи прихованій опозиції до нього.

Однієї з основних ознак держави є монополія на застосування сили. Якщо держава втрачає її, то сама державність опиняється під загрозою. У разі, якщо влада не візьме ситуацію під контроль, а такі тенденції поки не прослідковуються, то силовий варіант її зміни видається неминучим. У такому випадку я оцінюю його ймовірність у 100%.

Такий сценарій обернеться для країни невідворотною катастрофою, тому уникнення його – головне завдання Президента, який взяв на себе відповідальність за долю країни.

Однак видається, що поки що він не розуміє небезпеки і впевнено наступає на граблі свого попередника.

– Який може бути сценарій вирішення проблеми Криму і Донбасу?

– У тій парадигмі, яка задана зараз, це питання, в принципі, не може бути вирішене. Є кілька варіантів як, скажімо, дочекатися послаблення Росії – у середньостроковій перспективі це можливо, якщо там почнуться якісь внутрішні конфлікти, які можуть перерости у Смуту. Тоді Україна може ці території повернути. 

Силовий варіант вирішення проблеми наразі виключений, хоча в Україні є група людей, так звана «партія війни», яка виступає за військове вирішення проблеми Донбасу.

Однак варто розуміти, що, якщо почнуться активні воєнні дії з української сторони, армія якої там чисельно переважає, одразу подує «північний вітер», як його називають, і під виглядом добровольців туди буде перекинуто російські збройні формування. 

Є сили, які хочуть спровокувати Президента до силового вирішення конфлікту на Донбасі аби потім, у випадку невдачі, звинуватити його у цьому і прийти до влади. 

– Що можете спрогнозувати на найближчі кілька років?

– Зараз такий час, що прогнозувати щось надто складно. Українська криза є частиною глобальної і окремо їх розглядати неможливо. Ніхто не знає як вирішити глобальну кризу.  Існує два сценарії: велика війна, яка обнулить борги США, або банкротство їхньої федеральної резервної системи. У другому випадку буде економічний колапс у світі, але великої війни вдасться уникнути.

Ми повинні розуміти, що російський уряд, його економічний блок, в переважній більшості, є ліберальним, до певної міри, навіть прозахідним. Як себе поведуть світові еліти – невідомо.

Війна багатьом вигідна, адже на ній заробляють мільйони. Там гинуть прості люди, вихідці із соціальних низів, в той час як еліта незацікавлена у припиненні війни. 

Якщо зараз уявити, що конфлікт на Донбасі закінчено, а Крим – повернувся до України, то одразу виникнуть запитання щодо виконання обіцянок, які були дані людям на Майдані: чому різко впав рівень життя населення, чому продовжується корупція тощо? Тому дуже багато зацікавлених у напівзамороженому конфлікті, на який можна списувати невдачі і яким можна їх пояснювати. 

Хороших перспектив для України наразі очікувати важко. У нас вичерпані економічні ресурси, ми – сировинна країна, грошей майже не дають. За останні два роки Україні надали щось в межах 2 млрд. доларів Це – мізер. До того ж їх розкрадають швидше, ніж вони сюди надходять. З 2019 року нам доведеться повертати борги. При рості економіки понад 3%, відповідно до підписаних зобов’язань, усі ці кошти віддаватимуть за борги. Це – тупик. Крім того, немає інвестицій. Тому нічого доброго Україні в найближчі роки не «світить». Думаю, найважчі часи для українців ще попереду. Найбільша небезпека – послаблення центральної влади, розростання конфлікту, фрагментація території.

У країні зараз багато нелегальної зброї у людей, існують неконтрольовані збройні формування, тому, ще раз повторюю, якщо центральна влада не візьме під свій контроль цю ситуацію – вона обернеться катастрофою і для влади, і для народу.

– Події останні трьох років в Україні нагадують певні події минулого?

– Так, отаманщину – це початок 1919 року. Тоді в Україні була Директорія на чолі з отаманом Петлюрою, але і були й інші отамани – Терпило, Болбачан тощо. Усі вони контролювали певну територію України, видавали свої закони, змагалися у тому, хто є більшим патріотом, борцем за волю України. Врешті-решт, це закінчилось крахом.

Причиною цього було те, що влада Директорії була дуже слабка, не було економічного ресурсу, банди мародерів тероризували мирне населення, колишні союзники відвернулися від України. Усі ці фактори наявні і сьогодні. Тоді, в далекому 1919-му, лідери Директорії не спромоглися інтереси держави поставити вище особистих. Київ уже був в руках більшовиків, а вони все ще сперечалися, хто з них важливіший отаман. Тоді вони згубили державу, а разом з нею – і себе. Не повторити б їхніх помилок сьогодні!

Андрій Бучко, газета “Прикордоння” №2 (82) від 28 лютого 2017 року

Фото 1 – http://infonews.zp.ua

 

Comments

comments