Проект пам’ятника Небесній сотні у Раві реалізують без громади?
У Раві-Руській триває процес із реалізації проекту щодо встановлення пам’ятника Небесній сотні. Однак його перебіг фактично на кожному етапі породжує більше запитань аніж відповідей, який, зрештою, може перетворити величну ідею та буденну дію.
Рава-Руська, мабуть, належить до когорти тих небагатьох міст Львівщини, де про Небесну сотню через більш як два роки після трагедії немає жодної (!) згадки. Більше того, чимало сіл та селищ вже давно якщо не відкрили відповідні пам’ятники, то замість них встановили найпростіший банер. До таких місць громада, представники влади щороку кладуть квіти в пам’ять про загиблих, проводять біля них різноманітні заходи тощо.
Місцеві волонтери вже через рік після трагедії на Майдані говорили про те, що у Раві-Руській немає відповідного місця для вшанування пам’яті мітингувальників – не те що пам’ятника, а й відповідного банера чи хреста. Тому у 2014 році пам’ять загиблих Нігояна, Вербицького та Жизневського вшановували біля каплиці Благовіщення Пресвятої Богородиці у центрі міста, а наступного, 2015-го, зусиллями тих же волонтерів створено символічне тимчасове місце, куди равчани могли поставити свічки.
Як вже писало «Прикордоння» (див. №1 (73) від 18 лютого 2016 року, – Авт.) наприкінці минулого – на початку цього року про необхідність якщо не встановлення повноцінного пам’ятника, то бодай пам’ятного знаку, хреста чи каменя, куди равчани зможуть покладати квіти і ставити свічки в пам’ять про Небесну сотню, почали говорити і представники місцевої влади. Зокрема, все ті ж волонтери, які після місцевих виборів стали ще й депутатами Рава-Руської міської ради, кілька разів порушували це питання на засіданнях сесій. Чи то у відповідь, чи, підтримуючи їхню ініціативу, але взимку міський голова разом з депутатами-однопартійцями організували вертеп, яким збирали кошти на встановлення пам’ятника.
Проте до другої річниці загибелі Небесної сотні ситуація із пам’ятником у місті не змінилася. Натомість міська влада обіцяла, що основне слово у цьому питанні матиме громада, до думки якої дослухатиметься депутатська комісія з питань культури.
Навесні цього року згадана комісія обговорила пропозиції щодо місця встановлення пам’ятника. Разом із депутатами міської ради – її членами, до обговорення питання були запрошені священики – отці Роман Улицький, Юрій Магалюс та Ян Весельський, а також представник «Союзу українок» Стефанія Шабат. Якщо крок із запрошенням священиків різних конфесій є зрозумілим і логічним, то чому громадські організації, зокрема, і громаду, загалом, представляла лише одна особа – неясно. Як і дивно, чому на засіданні комісії не було і самих волонтерів
Згадана комісія 22 березня вирішила встановити пам’ятник на території вже згаданої каплиці Благовіщення у центрі міста – праворуч від самої каплиці (на фото). Однак офіційно інформація про це з’явилася лише 18 липня (!) цього року на сайті Рава-Руської міської ради, де у відповідному повідомленні йшлося про те, що міська влада приймає пропозиції щодо місця розташування пам’ятника. Інформація була проілюстрована фотографіями каплички, на яких і було позначено це місце. Згодом виявилося, що з місцем вже все вирішено, а в оголошенні допущено помилку – на обговорення громади пропонується лише визначення вигляду (ескізу) пам’ятника Небесній сотні. Разом з тим жодного варіанту такого проекту опубліковано не було, з чого виходить, що равчани повинні самі намалювати або ж описати те, яким вони бачать відповідну скульптуру.
Попри це, як стало відомо «Прикордонню», ще з весни цього року, коли комісія визначилась із місцем встановлення пам’ятника Небесній сотні, рава-руська влада вже мала у розпорядженні щонайменше один ескіз. Цю інформацію підтвердив міський голова у одному з неопублікованих коментарів «Прикордонню». Однак на момент написання матеріалу його так і не було оприлюднено.
На надсилання пропозицій щодо пам’ятника Небесній сотні міська влада виділила лише два тижні – до 1 серпня. Хоча традиційно громадські обговорення пропозицій тривають один місяць. А самі пропозиції очевидно знову розглядатиме згадана комісія з питань культури.
Дивно, але попри те, що комісія з питань освіти, культури та спорту, охорони здоров’я та духовності (повна назва комісії, яка займається розглядом питання пам’ятника, – Авт.) на згаданому засіданні у березні «запропонувала розглянути це (прийняте рішення щодо місця встановлення пам’ятника, – Авт.) на більш розширеному громадському слуханні», самого громадського слухання з цього приводу на момент оголошення про обговорення вже вигляду майбутнього пам’ятника проведено так і не було (!).
Сама ж комісія з питань культури, яка і ухвалювала рішення щодо погодження місця розташування пам’ятника, у своєму складі не має жодного архітектора, скульптора чи будь-якого іншого відповідного експерта, який є фахівцем у питаннях проектування пам’ятників та відповідності їхнього місця встановлення та зміг би дати фахові поради. І, як вдалося дізнатися з власних джерел, таких спеціалістів до обговорення питання щодо пам’ятника Небесній сотні у Раві не було залучено.
У той же час до обговорення питання визначення місця встановлення і проекту пам’ятника Небесній сотні не залучено представників комісії з питань планування, будівництва та землекористування, а також житлово-комунального господарства та благоустрою, що було б логічним, зважаючи на їхній профіль.
А взагалі, відповідним питанням повинна б була займатися спеціально створена комісія, до якої б могли увійти особи не з числа депутатів, зокрема, від громадських організацій, вже згаданих відповідних фахівців, працівників культури і самих громадян. Принцип простий – більше людей, більше ідей, більше думок.
У акті вже згаданого засідання комісії з питань культури йдеться також про те, що вона вирішила «створити компетентну комісію» щодо цього питання. Іншими словами, її члени визнали, що вони не є достатніми фахівцями аби самостійно вирішувати питання щодо місця встановлення пам’ятника Небесній сотні! Однак, як і у випадку з рішенням щодо проведення розширених громадських слухань, створення спеціальної комісії у Раві-Руській також не відбулося! Натомість ми бачимо фактично доконаний факт щодо ухвалення рішення з цього питання з боку міської влади, у якому, виходить, думки громади не запитали.
Наведені факти формують враження, що процес щодо реалізації пам’ятника Небесній сотні у Раві-Руській відбувається чи то закрито від громадськості, чи то лише «для галочки».
На сьогодні серед і так нечисленних пам’ятників архітектури, об’єктів монументального мистецтва, які були б унікальними, відомими поза Равою-Руською, інтерес до яких би виникав би не лише у равчан, а й гостей міста, туристів та мистецтвознався, які би могли слугувати однією з «візиток міста», зрештою, який має по-справжньому архітектурну та художню цінність, є лише один – пам’ятник воїнам Української Галицької армії або більш помилково відомий як пам’ятник січовим стрільцям, який встановлений на міському цвинтарі у Раві-Руській. Його автором є відомий український скульптор ХХ ст. Сергій Литвиненко, який працював за межами України. Зокрема, серед його робіт – пам’ятник на могилі Івана Франка у Львові.
Натомість художня цінність інших пам’ятників викликає сумніви навіть у людей, які не є мистецтвознавцями. Погодьтеся, але залізобетонні та цегляні пам’ятники Тараса Шевченка та Лесі Українки, у порівнянні з багатьма іншими містами районного підпорядкування, у Раві-Руській є далеко не на першому місці. Як і пам’ятник Богданові Хмельницькому – один із десятків подібних, які встановлені на всій території України, серед інших однакових відрізняється лише незначними елементами. А зруйнований у 2013 році пам’ятник борцям за волю України чи, по-іншому, УПА, як виявилося згодом, формально навіть не існував!
Пам’ятників, архітектурна чи художня цінність яких є під великим сумнівом, у Раві-Руській є чимало. Вірніші, майже всі. І головна причина у цьому, на нашу думку, що, як і зараз, так і колись, рішення щодо них ухвалювалось або у вузькому колі осіб, або без залучення відповідних фахівців.
Тож чи потрібен нам ще один такий пам’ятник, який «буде аби бути»? Чи саме таким заслуговує бути пам’ятник Небесній сотні? Чи заслужили люди, які загинули за свободу в Україні, на те, аби до увіковічення їхньої пам’яті підходили відповідально, професійно, виважено?
Виховання громадського суспільства, формування історичної свідомості завжди потребує, аби відповідні місця історичних подій, увіковічення сторінок історії «працювали». Іншими словами, вони не повинні бути лише мармуром та каменем, а нести у собі виховний момент, змушувати людей при їхньому відвідуванні, спогляданні, вивченні до роздумів, висновків і подальших дій щодо передання таких знань своїм нащадкам. Чи багато дорослих равчан, не кажучи вже про дітей, знають, де у Раві-Руській є, приміром, пам’ятник жертвам сталінських репресій? Або скільки людей, особливо молодого покоління, задумується над тим, чому пам’ятник на площі Вічевій в самісінькому центрі міста стоїть напіврозвалений – кому він встановлений, чому його або не реставрують, або не демонтують? Чи, до прикладу, приносить потіху дітям скульптура «Ведмежа сім’я» у чагарниках і заростях парку Шевченка? Давши відповіді на ці питання, ми зрозуміємо, чи виконують такі об’єкти свою функцію, тобто, чи вони «працюють».
Аби пам’ятники, місця «працювали» правильними підходами до їх зведення є оголошення конкурсів на розроблення і внесення пропозицій, в першу чергу, від спеціалістів та фахівців, інститутів, до яких, власне, і зацікавлені особи, у нашому випадку, громада в особі міської влади, і звертаються. Широке громадське обговорення у пресі, соціальних мережах, на сайтах, зборах засвідчить прозорість будь-яких намірів – не лише щодо встановлення пам’ятника, а й у інших питаннях. І, головне, жодна справа не потребує поспіху. Так роблять вже не один десяток і сотню років у всіх містах, де є чітке бачення і розуміння того, для чого такі пам’ятники зводяться, і того, як вони будуть «вписуватися» у місто загалом.
Кілька тижнів тому ми звернулися до міського голови Рави-Руської з листом, у якому звернули увагу на ті аспекти, які виклали у статті, та внесли свої пропозиції щодо них. Ми закликали не поспішати з визначенням місця встановлення та виглядом пам’ятника Небесній сотні, як і з його виготовленням та встановленням, а також провести нове засідання комісії з питань культури, залучивши якомога більшу кількість представників, в першу чергу, громади та спеціалістів. Також ми закликаємо таки провести громадські слухання щодо кожного етапу з реалізації проекту пам’ятника Небесній сотні і залученням все тих же представників громадськості. І, звісно, звернути увагу на викладені факти у цьому матеріалі та зробити відповідні висновки.
Для равчан же реалізація проекту пам’ятника Небесній сотні, зокрема, їхня активна участь у цьому процесі, стане одним із найголовніших екзаменів на рівень свідомості і громадянського суспільства, про який так багато почали говорити саме після Революції Гідності і за які загинула Небесна сотня.
А наразі для вшанування пам’яті загиблих на Майдані можна і варто облаштувати тимчасове місце у будь-якій точці Рави-Руської, навіть на території тієї ж каплички – подібна практика є нормальною і поширеною у інших містах.
Андрій Бучко, газета “Прикордоння” №5 (77) від 13 серпня 2016 року
P.S. У наступному номері ми опублікуємо своє бачення того, де міг би бути розташований пам’ятник Небесній сотні і як він би міг виглядати. Також ми готові опублікувати усі пропозиції, які надійдуть і до міської влади, і до редакції газети, в т.ч. і бачення самої міської влади.
