Сільський голова Гійча розповів, як вдалось залучити гроші в сільський бюджет, стати радником народного депутата та чому не планує знову балотуватись

У 2015 році сільським головою у Гійчі став на той час 28-річний Іван Івануса. Раніше він був депутатом сільської ради, рік перебував в зоні проведення АТО у складі 2-ї Галицької бригади 8-го стрілецького батальйону Національної гвардії. Маючи невеликий бізнес, він спробував стати сільським головою і на місцевих виборах отримав понад 2/3 підтримки гійченців. Лише за останній рік у село вдалось залучити майже стільки ж коштів, скільки складає річний бюджет Гійча, хоча спершу не вистачало їх навіть на зарплату. Тож «Прикордоння» вирішило поспілкуватись з одним із наймолодших голів місцевих рад Жовківщини.

– Іване Івановичу, Ви – наймолодший сільський голова в історії Гійченської сільської ради і один із наймолодших керівників громади у Жовківському районі. Чи факт молодого віку не був перепоною перед виборами і вже коли ви стали головою?

– У селі сприйняття було нормальним, адже не був «парашутистом», до 20 років тут проживав постійно, згодом – підтримував контакт зі селом, був депутатом. Люди навіть покладали певні надії на мене як на молодого керівника, «свіжу кров».

Був контраст з попереднім головою, який за тиждень до виборів вийшов на пенсію.

– У Львові ви були підприємцем, займались торгівлею, веб-порталами – речами досить перспективними. Чому відмовились від цього?

– Будучи учасником АТО, я вирішив, що після демобілізації займатимусь волонтерською діяльністю, допомагатиму побратимам. Але розумів, що якщо одночасно гнатись за двома зайцями, тобто займатись бізнесом і волонтерством, то є ризик не впіймати жодного. Тому подумав, що посада сільського голови даватиме можливість і щось зробити для села, і допомагати атовцям.

Здивував високий відсоток підтримки – близько 70% – на виборах, яку отримував. Вважаю, що це забагато. Оптимально, коли підтримкою є тверда більшість, в межах 50%.

– Завдяки чому вдалось таку велику підтримку здобути?

– Участь у виборах сільського голови тоді брало лише двоє кандидатів. Це мене навіть трохи розчарувало.

Можливо, допомогло якраз те, що був молодшим кандидатом, можливо, те, що є учасником АТО.

– Чому ви не вступили у якусь політичну партію? Вам пропонували?

– Всі партії, які були створена до Революції гідності, є лідерського типу. Для мене це – табу. Партії, створені після 2014 року, поки що у мене цілковитої довіри не викликають. Якщо туди йти, то потрібно щось робити. А крім того, ще й не хочу вступати.

– Як потрапили в АТО?

– Отримав повістку 20 липня 2014 року. Це була неділя, її взяла мама, я ж перебував у Львові. Вона до мене зателефонувала у сльозах, сказала, що для мене є повістка. За тиждень до цього я отримав тріщину руки. Цим заспокоював маму, що, мовляв, мене визнають непридатним через це. Зрештою, на медкомісії так і сталось – отримав відтермінування.

Через місяць, коли розпочались події в Іловайську, люди почали «косити» від мобілізації. Гіпсу вже в мене тоді не було, я поїхав у військкомат, вийшло так, що сам «напросився» у армію і через кілька днів, якраз після Дня Незалежності, вже був мобілізований. Але руки добре тоді ще не відчував.

– Зрештою, чому не дочекались закінчення відстрочки через півроку?

– Стільки б не витримав. Тоді вже думки були про це, я себе не міг почувати добре, хотів якнайшвидше мобілізуватись і повернутись назад. Крім того, бачив, що з кожною новою хвилею мобілізацію й військо йшло все менше добровольців, а згодом – вже було багато випадкових людей. З останніми складніше воювати, не знати, чого від них очікувати тощо.

– Що відчували після повернення з АТО?

– Тішився з того, коли бачив, як у Львові люди гуляють по місту, сидять у літніх кафе. Заради цього і йшов на схід, аби на всій іншій території України люди мали можливість жити мирним життя. Не поділяю думки, що якщо в Україні війна, то немає місця відпочинку. Навпаки, тоді він ще більше потрібен, бо у постійному психологічному напруженні перебувати важко.

– Ви є позаштатним радником народного депутата України Володимира Парасюка. Як це сталось?

– Коли мав свою фірму, то певний час співпрацював зі сестрою Іриною. Особисто з ним зустрічався кілька разів. Коли був на Майдані, то дізнався що вони там теж є лише після відомого виступу Володимира на сцені. І то, так вийшло, що про це мені розповіли і я згодом переглянув відео в Інтернеті. Тоді ми сконтактувались з сестрою, згодом кілька днів були разом у одній сотні. А вже після Майдану стали тісніше спілкуватись і так вийшло, що він запропонував допомагати йому.

– Ви вже понад 3 роки, як Ви є сільським головою. Що за цей час було найважчим?

– Найважчим було усвідомити те, що ми йдемо найважчим шляхом (Сміється, – Авт.)

– Що маєте на увазі?

– Коли ми щось реалізовуємо, я завжди продумую три варіанти: найгірший, найкращий і оптимальний. Коли став головою, якраз вступила у силу децентралізація. Нам залишили наші «чисті гроші» – без субвенцій на дитсадки тощо. Ще кілька місяців до цього, коли я був депутатом, бюджет Гійченської сільської ради становив 1 млн. грн., а коли я став головою – зменшився до 450 тис. грн. Тоді я був шокований.

У 2016 році на території нашого села згоріло приватне підприємство «Лама Плюс», яке є найбільшим платником податків. Тоді воно формувала чверть нашого бюджету. Через рік ситуація із пожежею знову повторилась. До кінця року нам складно було виконати бюджет. Тоді ми ухвалили рішення про відшкодування втрат за самовільне використання земельних ділянок. Нам вдалось домовитись з усіма підприємцями, які мали земельні ділянки поза межами населеного пункту, що вони платитимуть оренду плату в розмірі 1 грн. за кв. метр на рік. Вони погодились заплатити за 2 роки – для них це була помірна ціна. І так нам вдалось компенсувати втрати бюджету і навіть 110 тис. грн. у нас ще залишилось невикористаних коштів. З того часу ми змогли думати про розвиток, хоча раніше шукали де б придбати дешевше пачку паперу.

– Зараз бюджет села 1 млн. грн. Але у минулому році ви залучили ще майже стільки ж –і 841 тис. грн. Як це вдалось?

– У минулому році перемогли у двох обласних мікропроектах – по реконструкції вуличного освітлення і реконструкції сільської ради, а також у ще одному по вуличному освітленні.

– Гійче – перспективне село?

– Так. Свої можливості воно ще не використало навіть на половину. Це стосується всіх його напрямків – земельного, соціально-економічного та інших.

– Коли Гійче увійде до складу Рава-Руської об’єднаної територіальної громади, воно не «тягнутиме» її донизу?

– Ні. Не знаю жодного села у Рава-Руській зоні, яке б могло зробити якісь труднощі. Можливо, хіба що Дев’ятир, тому що його сільська рада невелика. Гійченська сільська рада дуже компактна, адже складається з одного села, одного народного дому, одної школи, на відміну від інших сільських рад, яким потрібно утримувати кілька клубів, бібіліотек, шкіл, доріг між селами тощо.

– З ким із сільських голів спілкуєтесь найтісніше?

– Зі всіма. У перший день роботи і зателефонував до всіх наших сусідів, познайомився з їхніми головами. Зараз маємо хороші відносини зі всіма головами, радами, ділимось досвідом.

– Зі сторони складається враження, що Гійче – дуже дружня громада. Чому так, на Вашу думку?

– Можливо, тому, що, як я вже розповідав, воно немає поділу – наша село це і є вся сільська рада. Маємо три церкви, усі – будуються, ремонтуються, гійченці все роблять разом. Саме тому, можливо, і немає часу бути недружніми.

– Які плани у вас після того, як Гійче увійде до складу ОТГ, тут ліквідують сільську раду? Плануєте боротись за посаду голови об’єднаної громади, старости?

– Я готую депутатів, громади, щоб вони і надалі були дружніми, самодостатніми, щоби люди не відчували зміни влади. Але знову ставати головою чи старостою – не планую.

– Чому?

– Те, що хотів зробити, майже все зробив. Моя програма була запланована на два роки, адже багато хто, а серед них – і я, думали, що у 2017 році будуть вибори до об’єднаної громади. Крім того, маю певні особисті причини, які невідомо як можуть вплинути на ситуацію.

– А що змогли зробити?

– Зробили ремонти у кімнатах Народного дому, завершуємо ремонт у сільській раді, постійно впорядковуємо дороги. За час цієї каденції підприємець відкрив автомийку, що дало можливість створити кілька робочих місць. Крім того, можливо, ще вдасться створити кілька нових. Також постійно організовуємо різні заходи у культурному, спортивному напрямках, дозвіллі. Багато кроків вже зробили у напрямку підготовки сільської ради до входження в об’єднану територіальну громад, затвердили новий генеральний план села, нормативно-грошову оцінку земель, включили нові земельні ділянки у межі села – це дозволить суттєво прискорити процедуру залучення інвесторів у село.

Андрій Бучко

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *