Магерівчанці виповнилось 100 років!
У Магерівській об’єднані територіальній громаді нещодавно місцева довгожителька відсвяткувала солідний ювілей. 15 жовтня Анні Андріївні Думич виповнилось 100 років.
Про це йдеться у №20 (110) газети “Прикордоння”.
Анна Думич проживає у Думичах колишньої Підліссянської сільської ради. У будинку разом з нею живуть її донька, онука з чоловіком та два правнуки. Тут, у Думичах, вона проживає усе життя. Анна Андріївна народилась у багатодітній сім’ї Андрія та Теклі Нижників. Була другою дитиною. Батьки були досить заможними – мали багато землі, худоби і навіть слуг. Щоправда, і самі працювали. Школи Анна Думич не закінчувала, але читати, писати і рахувати вміє – її навчав місцевий вчитель.
Сестра Анни Андріївни певний час допомагала місцевим «бандерівцям», переховувала одного із членів націоналістичного підпілля.
– Коли разом зі своєю сестрою її взяли на допит до тюрми у Магерові, бабу врятувало те, що у неї вже було інше прізвище – чоловікове. Її відпустили. А рідну сестру дуже сильно били, – розповіла онука Анни Думич Надія.
У 25 років Анна Думич вийшла заміж, через рік народила доньку Стефанію. У 35 років перша залишилась вдовою, тож вона сама виховала дитину.
– У молодості, як і зараз, вона була дуже гоноровою. Тому заміж ще раз не хотіла, – додала пані Надія.
Все життя Анна Думич працювала на полі – спершу у місцевому колгоспі, згодом – на фермі.
– Досі вона почувається добре. Ще минулого року брала мотику, їсти, води, і ходила обробляла поле, – розповіла онука. – Навіть зараз, буває, заховає мотику, аби ніхто не забрав, каже, що ще працюватиме.
Всі рідні брати та сестри Анни Думич вже померли. У сім’ї не пригадують, аби у них були такі довгожителі.
Анна Думич виглядає не як 100-річна бабуся, а – значно молодша. З вигляду їй не більше 75 років. Вона весела, має хороше почуття гумору, впевнено говорить, дуже приємна у спілкуванні, любить поговорити, щоправда – погано чує. Протягом усього життя лише раз була у лікарні.
– Якось почали її боліти руки. Для того, щоб дати їй укол, мусили її вмовляти. А так, то за все життя жодної таблетки так і не випила, – розповіла онука. – Ще досі хоче щось робити, просить якусь роботу. То дрібну і неважку їй даємо – потеребити горох, кукурудзу тощо. Каже, що колись що робить, то почувається здоровішою.
Анна Андріївна пам’ятає і як наступали і відступали німці, і як винищували євреїв, і як прийшли радянські солдати, і боротьбу націоналістичного підпілля.
З нагоди 100-річного ювілею для довгожительки організували святкову Службу Божу. Виступили церковний хор, діти, привітали священики, представники селищної ради, з’їхались представники родини. Зараз у неї – одна донька, двоє внуків, п’ятеро правнуків та три праправнуки. Анна Думич дуже оптимістично дивиться у майбутнє. Вона зазначила, що секрет довголіття – у праці і в прагненні до життя.
– Я живу, бо мені Бог дає. Мені Бог дав доброго зятя і ніхто мені не робить кривди, – розповіла Анна Андріївна. – Скільки буду жити – не знаю, але думаю, що ще буду. Найгірше, коли щось болить або хтось докучає. Я ж почуваюсь добре, старість є, але нічого не болить. Мені добре, а їм (сім’ї, – Авт.) – добре зі мною.
Андрій Бучко
