“Двоє равчан загинули під «львівським» сміттям, а тепер це ж сміття будуть везти додому їхнім дітям, родичам, друзям, сусідам, товаришам і сотням інших равчан”
«Меморандум» щодо «львівського» сміття, який підписали у п’ятницю, 21 квітня, сколихнув місцеві громади Львівщини. Раву-Руську – в тому числі, адже наше місто опинилося у переліку тих, куди планують звозити сміття зі Львова до кінця 2018 року. Пропонується – по 10 тонн щодня. Взамін обіцяють гроші.
Виглядає на те, що Раві-Руській як й іншим 18 містам і містечкам нав’язали «львівське сміття». Все наштовхує на думку, що громади цих міст нагнуть через коліно і їхньої думки ніхто не питатиме. А якщо і питатиме, то не враховуватиме.
Майже рік після Грибовицької трагедії сміття зі Львова «возили» по Україні. Те, як це робили, нагадувало методи грабіжників – правда не крали, а, навпаки, підкидали сміття маленьким громадам. І підкидали таким же громадам, яким зараз обіцяють мільйони за десятки тонн чужого сміття щодня у їхні домівки.
Чи варто після таких дій вірити, що коли збудують сміттєпереробний завод, свої і навіть відходи місцевих громад заберуть назад? Дещо подібне колись обіцяли і мешканцям Грибовичів. Вони цього дочекалися? Та й коли цей завод збудують? Через рік, два, п’ять, десять років? А може – п’ятдесят? І скільки до того часу буде подібних «меморандумів»?
А, можливо, майже через рік після Грибовицької трагедії варто було спершу хоча б закласти фундамент цього заводу, а ще краще – почати його будувати? Або, принаймні, упорядкувати, рекультивувати ті місцеві сміттєзвалища, куди зараз хочуть звозити сміття?
А, можливо, краще буде возити сміття, приміром, до Швеції, де свого вже нема? Може його перевезення та «розмитнення» і дешевше вийде, аніж платити місцевим громадам?
А може кожному туристові давати невеличкий «презент» зі Львова у вигляді пакета зі сміттям?
Цинізм цієї ситуації та «меморандумів» полягає у тому, що, зокрема, двоє равчан загинули саме під «львівським» сміттям, а тепер це ж сміття будуть везти додому їхнім дітям, родичам, друзям, сусідам, товаришам і сотням інших равчан, які проводили їх в останню путь.
Та й що будуть везти? Хто контролюватиме скільки і які відходи везуть? Чи не буде серед них, до прикладу, гудронів? А чи є на Рава-Руському сміттєзвалищі бодай охорона? Чи, можливо, там ніколи не траплялося пожеж?
Чи вартують мільйон чи мільйони, які пропонують, в тому числі, равчанам, тих ризиків, які це сміття може нести? Можливо, запитати мешканців Грибовичів, чи вартує нова школа у селі, пільги на воду і гарні дороги їхнього здоров’я?
А може нехай «львівське» сміття буде у Львові? Десь так на Сихові, Левандівці, Рясному, Винниках чи Брюховичах? Там теж, як і в Раві, Бродах, Новояворівську, Сокалі, Перемишлянах живуть люди. І сміття їм буде ближче та зручніше викидати. І вивозити нікуди не треба буде…
26 квітня у Раві-Руській повинні відбутися громадські слухання. Не знаю, хто на них виступатиме перед равчанами, що і в якій кількості обіцятиме, проситиме, як битиметься в груди і клястиметься аби мешканці сказали «так» сміттю зі Львова. Однак я більш ніж переконаний, що серед них не буде тих, хто в Раві проживає, для кого це місто є рідним і хто тут будуватиме своє майбутнє.
Андрій Бучко, равчанин, головний редактор газети “Прикордоння”
Фото radiosvoboda.org
