"Родинне виховання - це основа виховання громадянина"

У цьому номері вперше публікуємо інтерв’ю з мешканкою села Лаврикова. Так, героїнею рубрики «Сусідонька» є Наталія Василівна Калька — вчитель української мови та літератури Лавриківської школи, голова районного методичного об’єднання вчителів української мови та літератури.

- Наталіє Василівно, про вас говорять, що ви – людина, яка закохана у свою професію...

- Так, люблю школу, дітей, викладання. А українська мова та література для мене наче невичерпне джерело, з якого безнастанно черпаєш воду, а напитися не можеш — хочеться ще! У поезії Володимира Сосюри є такі рядки: “Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну”. Як не любити її? Наша мова — одна з наймилозвучніших та найдавніших на землі, тож вивчати її та навчати інших — це і покликання, і задоволення водночас. Світлана Лагодич, Галина Тесляк, Ольга Лозінська, Світлана Кирик, Наталія Барбарич — це мої послідовники, вчителі української мови та літератури.

- Пам’ятаєте свою першу вчительку української мови?

- Це був мій ідеал! Стефанія Василівна Матвіїшин — не лише талановитий педагог, а й справжній патріот. Ми вчилися ще у т.зв. “радянські часи”, а вона приносила на уроки поезії Василя Симоненка, Ліни Костенко і читала нам. Пишаюся тим, що всі учні нашого класу зберегли цю таємницю. Інакше Стефанія Василівна могла мати великі неприємності... 

- Ви обрали професію вчителя української мови та літератури. Чи не вплинули на цей вибір ваші батьки?

- Мої батьки родом із села Ясениці  Турківського району. Мама — Катерина Василівна — за свої політичні переконання та за діяльність в УПА була ув’язнена у “Бригідках”. Розповідала про жахи, які довелося пережити. Звісно, що це закарбувалось у моїй пам’яті назавжди. А мій дідусь по материній лінії був вояком УСС (Українські Січові Стрільці – Авт.), знав декілька іноземних мов: англійську, німецьку, чеську, італійську, румунську. 
Батько — Василь Дмитрович — в часи Другої світової війни був вивезений на роботи до Німеччини. Повернувшись в Україну, він одружився з моєю мамою. 
Батьки виховали мене та моїх сестер — Поліну, Марію, Богдану та Любов — справжніми патріотами. Тож розумію, що не лише від учителя, а, найперше, від батьків залежить чи буде присутня любов до української мови та своєї країни загалом. Родинне виховання — це основа виховання громадянина.

- А як ви створили свою сім’ю?

- Із чоловіком — Василем Йосиповичем — познайомилась у рідній Ясениці. Він також вчитель, викладає фізику, людина виважена, з аналітичним складом розуму. У 1977 році ми разом із чоловіком переїхали у село Бишків, де прожили дев’ять років. А коли Василя Йосиповича призначили директором Лавриківської школи, Лавриків став для нас рідною домівкою. Це дуже велике і красиве село. Має горбистий ландшафт і понад сто присілків. Наша школа – одна з найбільших сільських шкіл у Жовківському районі. Коли ми з чоловіком тільки прийшли сюди на роботу, тут навчалось сімсот учнів, тепер — удвічі менше.

- Мені відомо, що ви є членом журі конкурсу читців “Іду до тебе я, Тарасе...”

- Так, ось вже п’ятнадцять років наше методичне об’єднання проводить цей огляд-конкурс. Приємно, що лавриківські учні є його постійними учасниками та переможцями. Це і Василь Коляда, і Тетяна Лесюк, і Олена Волинець, й Ірина Мавдрик тощо. Та ми не лише учнів залучаємо! Скажімо, у минулому році наше методичне об’єднання провело конкурс читців, присвячений 200-літтю з Дня народження Тараса Шевченка. До участі у ньому запросили вчителів різних профілів. Це було і цікаво, і пізнавально водночас.

- Ви мама та бабуся одночасно. Чи складно поєднувати сімейні обов’язки та роботу в школі?

- Ні, бо мої діти вже дорослі та створили власні сім’ї (маю двох доньок і сина). Тішуся, бо у нас із чоловіком вже троє онуків (Сміється).

- У вас велика родина. Часто зустрічаєтесь?

- На великі свята обов’язково збираємося разом. На Великдень печу високу гарну паску, кошик накриваю власноруч вишитим рушничком і йдемо до церкви святити. Потім усі разом снідаємо. Добре, що тепер ми можемо святкувати не ховаючись, бо колись було інакше. Ніколи не забуду, як на Святий вечір нам в університеті в післяобідній час поставили навчальні пари. Наш викладач — Федір Степанович Мороз — зайшов в аудиторію, подивився у вікно (на той час вже звечоріло) і тихо промовив: “Христос Рождається”. Ми втишилися, в кожного забриніли сльози на очах, бо вдома мама й тато вже сідали до столу. Оця духовна єдність викладачів університету, справжньої української інтелігенції, зі студентами допомогла багатьом втримати правильні орієнтири у житті. Ось так і я намагаюся жити, цього навчаю своїх учнів — поважай інших і тебе поважатимуть люди.

- Українська мова у багатьох асоціюється з вишивкою. А ви любите вишивати?

- Вишиття — особливий вид творчості. Люблю класти хрестик до хрестика, викладаючи узори. Надаю перевагу геометричним рисункам. Багато вишивок взяла із книги знаної вишивальниці з Америки Ксенії Колотило. Вишила сорочки чоловіку та сину, блузки – собі, донькам та свасі. Маю вишиті і серветки, і рушники. Моя господа багата вишиттям.

- Яка ваша улюблена пора року?

- Осінь, бо саме тоді небо напрочуд глибоке й синє, а дерева одягаються у жовто-золотисті шати. Люблю це поєднання кольорів, хоча у вбранні надаю перевагу червоному.

- Ви – людина ініціативна та творча. Де черпаєте енергію та позитивні емоції?

- Енергію черпаю в слові, бо “першим було слово”. Не лише читаю, промовляю, але й сама пишу новели, які неодноразово друкувалися у різних виданнях.

- Сподіваємося почитати їх у рубриці “Літературна Равщина”...

- Обов’язково! А емоцій та вражень набираю у своїх численних мандрівках. Побувала у багатьох містах України від Заходу й до Сходу: Івано-Франківську, Вінниці, Одесі, Каневі та Умані, у Кривому Розі та Дніпропетровську. Бувала у Білорусі, країнах Балтії (Естонія, Литва, Латвія), Бельгії, Польщі, Німеччині. Та найбільше вразили Нідерланди — чарівна країна тюльпанів, вітряків та усміхнених людей.

- Поділіться враженнями… 

- Нідерланди настільки красиві, що закохуєшся в них із першого погляду! Чисті, доглянуті вулиці, привітні та зичливі люди. А як вони люблять свою країну, плекають! Нам є чому повчитися у них. 

Та найбільше вразили тюльпанові поля. Вони довгі та барвисті наче килимові доріжки. Відвідала також найвідоміший у світі парк квітів Койкенгоф, де проводяться щорічні виставки квітів. Лише нарцисів представлено більш як півтори тисячі сортів! З Нідерландів привезла собі тюльпани класу “папугові” (пелюстки наче пір’я пташки)— дуже незвичні на вигляд.

- Чи є там громада українців?

- Українці там навіть видають свій часопис “Журнал Україна”, що друкується двома мовами. Тож його читають як українці, так і нідерландці. Діє Українська школа “Веселка”. Віднедавна у Нідерландах з’явилась і парафія УГКЦ. Тож українці мають де гуртуватися.

Маргарита Чайка, газета "Прикордоння" №4 (63) від 7 квітня 2015 року