«Мала того чоловіка, якого мені призначив Бог. Його поважали люди, а для мене він був надійною опорою в житті»

Катерина Григорівна Кожушко — магерівчанка, матір трьох дітей та бабуся шістьох онуків. За професією вона— вчитель англійської та німецької мов, нагороджена пам’ятним знаком  «Відмінник народної освіти».

- п. Катерино, знаю, що ваша родина має цікаву історію. Розкажіть про неї.

- Моя родина походить із села Кам’яної Гори. Мій дід — Іван Іванець — шив кожухи, тому його прозивали «кушніром». Баба Ганна (в дівоцтві Лемішко) була родом з-під Забави. Вони мали семеро синів, а оскільки хлопці були «вчені» і ходили в капелюхах, то їх називали «сім капелюхів».
Найстаршим сином був мій тато — Григорій (по-сільському — «вів’юрка», бо мав рудуватий колір волосся). У його братів, а моїх вуйків, по-різному склалась доля. Скажімо, вуйко Іван, був знатним господарем — мав численні поля, ліси, сіножаті. Стефаник мав свій магазин мануфактури у Раві-Руській. Олександр навчався у Краківському університеті, знав шість мов, серед яких латина, грецька, чеська, французька, польська та німецька. Він вчителював у с. Кам’яній Горі, потім – Замку, де був директором школи, а пізніше переїхав у Краківець. А мій тато – учасник Першої світової війни, був кавалеристом. Як повернувся додому, то одружився на Тетяні Думич з Лаврикова. Вони були гарною парою та прожили щасливе подружнє життя, народили дев’ятеро дітей та троє ще у малому віці стали ангелятами. Тож зростало нас у мами й тата шестеро — Ганна, Григорій, Єва, Катерина, Василь та Ольга.

- Початок кожного року для українців – це період святкувань. Як у вашій родині святкували свята?

- На Святий вечір у нас готували дванадцять страв – так як і тепер. Це й кутя, пампушки з маком, узвар із сушених груш та яблук, голубці з картоплею та гречкою, вареники з капустою або картоплею, оселедець. А ще мама готувала завиванці з начинкою із сушених груш. Смак цих солодощів пам’ятаю досі. 
Наша родина дуже співоча. Мама була вихована у сім’ї лавриківського священика і знала не лише народні пісні, а й багато молитов та церковних пісень до кожного свята. Наша сімейна колядка — «Нині ся явила, весела новина».

- Як сталося, що ваша мати виховувалась у сім’ї священика?

- Тому що була сиріткою. Її тато, а мій дід, — Григорій Думич, — був музикантом, грав на скрипці. У Відні він служив диригентом військового оркестру, але після Першої світової війни дуже хворів, тому прожив мало. Опікуном моєї матері призначили старшого брата Харлампія. Проте йому було важко «підіймати на ноги» брата й п’ятеро сестер, тому наймолодшу Тетяну віддали на виховання до священика.

- Повернімося до святкування різдвяних свят. Хто в Камінній Горі ходив колядувати із вертепом?

- Тільки хлопці! Пригадую, як мої брати Гринцьо з Василиком готували разом із друзями традиційну вертепну виставу із пастушками, царями, Іродом та ін. Репетиції проводили або в нас вдома, або в Народному домі. Колядували вертепом 8 січня, на Марії, після того, як спалили дідух. Засівати ходили вже й дівчатка, а от щедрувати — лише дівчата.

- А ви яку щедрівку співали?
Добрий вечір, господарю!
Світить місяць у Йордані,
А в Йордані тиха вода,
Де Син Божий по ній бродить.
Бродить, бродить, приброджає,
до Йоана примовляє:
“Ти, Йоане, ти Пророче
Вхрести мене в тій воді”.
До речі, я знаю дуже багато колядок та щедрівок. Цього літа в мене в гостях були збирачі фольклору з Польщі – записували пісні цілий вечір. Ми так гарно поспілкувалися. Відео можна переглянути в інтернеті на сайті «Muzyka Roztocza»

- Яким було ваше навчання у школі?

- Я навчалася спочатку в чотирикласній школі в Кам’яній Горі (вона тоді була з німецькою мовою викладання), а потім — в Магерові. Більшість вчителів у нас були зі Східної України. Це й Любов Андріївна Поповніна, Поліна Гаврилівна Іванова. Англійську мову викладала Клавдія Герасимівна Логвин — надзвичайно хороший мовник! Її чоловік, до речі, тоді був завідувачем районного відділу народної освіти і багатьом магерівським учням допоміг із роботою. 

- Чи можна сказати, що саме Клавдії Герасимівні ви завдячуєте у своєму виборі професії?

- Безумовно! Після закінчення школи я подала документи на вступ до Львівського університету на факультет російської мови та літератури. Клавдія Герамиівна ж переконала мене подати документи на англійську філологію у Львівський вчительський інститут. Так і сталося. Це була базова освіта тому я ще заочно закінчила Київський інститут іноземних мов  (англійська й німецька мови).

- Як розпочався ваш трудовий шлях педагога?

- До роботи у Магерівській школі я спочатку два роки працювала в Лаврикові та п’ять – у Замку. Мій трудовий стаж становить сорок сім років! Та, навіть вийшовши на пенсію, я не полишала викладацької роботи — готувала учнів, допомагала студентам тощо.

- Чи багато ваших учнів обрали нелегкий вчительський хліб?

- Нарахувала сімнадцять учнів, може й не про всіх ще знаю. Хочу згадати про свою доньку Галину, яка закінчила Львівський державний університет ім. Ів.Франка, багато років працювала викладачем англійської мови у місті Рожнятеві Івано-Франківської області, а тепер працює перекладачем (крім англійської, володіє ще іспанською, німецькою мовами). Також Марія Миколаївна Думич – вчителює в Раві-Руській, Валентина Льовівна Мазурак — викладає у Дрогобицькому державного педагогічному університеті  ім. Ів.Франка.

- Яким було життя Магерівської школи в другій половині XX століття?

- Воно було цікавим і насиченим. Директор нашої школи Володимир Дем’янович Андрущак дуже любив музику тож організував у школі вчительський хор, учнівський оркестр народних інструментів, а згодом – і церковний хор при церкві святого Юрія.

- Де виступав і що співав вчительський хор?

- Смішно тепер згадувати, але тоді всі концерти починались із пісні про комуністичну партію – така тоді була дійсність. Однак потім ми від душі співали українських народних пісень. Найбільше публіка любила у нашому виконанні «Ой Богдане, батьку-хмеле». Неодноразово співали її «на біс». До речі, хор мав звання народного!
А виступали у всіх селах Магерівського району.А ще наш хор був постійним учасником обласних оглядів художньої самодіяльності у Львові. Втім, я не обмежувала себе лиш співом у хорі. Виступала ще в тріо, дуетах, соло.

- А граєте на якихось музичних інструментах?

- На губній гармошці граю від трьох років. Навчила мама. Це була гармошка, що її залишив німецьких офіцер. Вже будучи вчителькою, навчилась грати на мандоліні. Цьому умінню завдячую своєму учневі з Лаврикова Михайлу Салу – після школи він здобув музичну освіту і став викладачем у Львівському музично-педагогічному училищі ім. Ф.Колесси. 
Вміння грати на мандоліні мені не раз стало в пригоді – скажімо, коли я грала у театральних постановках і мала відповідну роль.

- А учні ваші співали?

- Так, бо я кожен урок завершувала англійською піснею. Навіть виготовила навчальний альбом «ABC» з англійськими народними піснями. Також зібрала велику бібліотеку англомовної літератури. Люблю твори О’Генрі, Ф.Купера, Д.Лондона, Ш.Бронте. Звісно, читаю їх в оригіналі.

- Мені відомо, що ви маєте літературні здібності?

- Так, пишу вірші. Найбільше писала для школи для проведення різноманітних заходів. Неодноразово друкували мої вірші і в районній газеті. 

- Яка Ваша улюблена пора року?

- Весна. Люблю час, коли цвітуть яблуні.

- Ви говорили, що грали ролі у виставах. Ви були актрисою?!

- Так, аматорського театру (Сміється – Авт.). Спочатку, ще малою, грала маленькі ролі у виставах нашого Кам’яногірського театру, потім – і головні у драматичному гуртку Магерівської школи: Софію у «Безталанній» І.Карпенка-Карого, Уляну – у «Сватанні на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка, Наталку – у «Наталці-Полтавці» І.Котляревського тощо.
Якось трапився кумедний випадок. Я грала роль бабусі в одноактній п’єсі «Сватання». Коли вийшла до глядачів без гриму й костюму, то люди не вірили, що мале худе дівча, яким була я, так могло зіграти роль старенької бабусі (Сміється. – Авт.)

- Мабуть, Ваш чоловік ніколи не сумував із такою веселою та жартівливою дружиною?

- Так, я його частенько розігрувала. Він любив мої жарти, сміявся. До речі, ми в школі і працювали разом (він викладав автосправу), і в хорі співав зі мною, і в театрі, інколи, грав ролі. Пригадую, наша сім’я, у повному складі брала участь у виставі О.Коломійця «Фараони».  Я грала роль Ганни, мій Федір був Аристархом, а діти грали самих себе. Я ще тоді пісень до вистави написала, сама ж і виконувала під акомпонемент гітари. Всі сміялися із цієї пісні: «Ой не ті часи настали, щоб жінки чоловікам їсти подавали». Особливо жінкам ця пісня сподобалась.

- Тобто ваш чоловік підтримував вашу творчу діяльність?

- Так, бо я все встигала — і на роботі, і вдома. І вдома було їсти приготовано, і діти були доглянутими.

- А як Ви познайомились зі своїм чоловіком?

- То була драматична історія. Я любила білявого Петра Козака. Але якось на вокзалі, коли приїхала з Києва, циганка мені наворожила, що буду мати чорнявого чоловіка. Так і сталося. Вийшла заміж за Федора Кожушка із Замку. Вважаю, що мала того чоловіка, якого мені призначив Бог. Його поважали люди, а для мене він був надійною опорою в житті.

Маргарита Чайка,
газета "Прикордоння" №1 (60) від 24 січня 2015 року