«Люди приходять не лише книгу взяти, а й поспілкуватись»

Сьогоднішньою героїнею рубрики «Сусідонька» є замківчанка Любов Білик. Вона – бібліотекар у селі Монастирку. Крім того, Любов Григорівна виконує обов’язки керівника Музею Леся Мартовича у Монастирку, де працює на громадських засадах.

- Пані Любове, ви живете у селі Замку, а працюєте у Монастирку. Яке село більше любите?

- Люблю обидва села, бо у Замку я народилась, ходила до школи, створила сім’ю та виховала двох синів. А у Монастирку — моє місце праці. Дуже люблю людей, спілкування з ними, свою бібліотеку та книги. Окрім того, з дитинства ходила до Монастироцької церкви, у Монастирку –  могили моїх предків.

- Що цікавого у Монастирку?

- Це давнє село, яке спочатку мало іншу назву — Руда Монастирська. Відоме з початку 1720 року. Першу церкву у селі збудували на “монастирській горі” ще в 1784 році (у ХV–XVI ст. на тому місці був монастир) та вона згоріла. Її відбудували у 1941 році, а в 1956-му на місці дерев’яного храму постала нова мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка стоїть і донині. На Службу Божу вірян скликає дзвонами стара дерев’яна дзвіниця — пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури поч. XVIІІ ст.

- Ви опікуєтесь музеєм Леся Мартовича (Лесь Мартович — письменник, громадський діяч Галичини п.п. ХІХ ст., - Авт.)…

- Ініціаторами створення Музею Мартовича були мешканці Монастирка. Однак без допомоги Науково-методичного відділу громадських музеїв Львівського історичного музею та Літературно-меморіального музею ім. І.Франка відкрити музей було б неможливо.

Музей працював з 1974 року. Проте зараз він тимчасового зачинений – його експонати перебувають на реставрації.

Пригадую, колись наш музей відвідували такі відомі письменники як Ростислав Братунь, Іван Сварник, Роман Горак, Іван Сало. Вони залишили свої враження у книзі відгуків.

Минулого року в Монастирок приїздили письменники та поети, які брали участь у Всеукраїнському літературному конкурсі ім. Л.Мартовича. Потім у Замківському Народному домі відбувся концерт, у якому взяли участь місцеві колективи та окремі виконавці.

- Чи більше тепер читають?

- Я б сказала, що читають менше. Попри це, маю у бібліотеці постійних читачів. Це Тимофій Васильович Шокало, Марія Василівна Яремко, Віталій Іванович Солдат, Софія Іванівна Пилипець. Багато людей приходить не лише книгу взяти, а й поспілкуватись. Мені це подобається.

- А як  заохочуєте до читання найменших читачів?

- Вони ведуть «бібліотечну абетку», куди записують назви прочитаних книг. Переможець читання завжди отримує від мене солодкий приз.

- Які книги читаєте?

- Люблю нашу, українську літературу. Читаю твори Т.Шевченка, О.Кобилянської, М.Старицького і, звісно, Л.Мартовича. Мій улюблений твір — «Забобон», який письменник написав в останні роки життя.

Трішки читаю польською, бо маю не лише українські, а й польські корені. Бувала в гостях у родини, що проживає в Томашеві-Любельському та Любліні (РП).

- А як саме у вас прокинулась любов до книг, до читання?

- Завдячую своїй вчительці української мови та літератури у Замківській середній школі — Марії Іларіонівні Пилипець. Це вона плекала любов до всього українського — мови, звичаїв, культури.

- У вас гарне ім’я — Любов…

- Ім’я мені вибирала мама — Марія Іванівна. Вона чудово співала, вишивала. Любов до прекрасного — це від неї. Тож і я вишиваю, висаджую квіти, які цвітуть на моєму квітнику з ранньої весни до пізньої осені. Мої улюблені квіти — хризантеми темно-вишневого кольору. На жаль, не знаю назви цього сорту.

Мама вчила поважати старших, шанувати християнські свята — в нашій родині однакове ставлення як до українських, так і до польських свят. 

Маргарита Чайка, газета "Прикордоння" №6 (65) від 6 червня 2015 року