«Діти повинні знати, що їх люблять, що їхнім успіхам радіють — це додає сил і наснаги»

Сьогодні знайомимось із викладачем вокалу, завідувачем вокального відділу Рава-Руської дитячої музичної школи, равчанкою Оленою Кунтій.

- п. Олено, ви проживаєте у Раві-Руській. Це Ваше рідне місто?
- Ні, я народилася в Карпатах. Мій батько — Юрій Аркадійович Топоров — служив на прикордонній заставі у с. Губичах Старосамбірського району. Через деякий час ми переїхали до Львова — жили на вул. Личаківській. Пізніше батько служив у комендатурі міста Володимира-Волинського і лише коли мені виповнилося вісім років ми переїхали у Раву-Руську, де жили на заставі  ім. Ф. Моріна.
- Яким було життя на заставі?
- Воно було непростим, адже застава розташовувалась поза межами міста. Скажімо, до школи у Раву-Руську нас (дітей прикордонників) відвозив УАЗик — це було весело. Пізніше ми їздили на навчання вантажним автомобілем ГАЗ-66, якого між собою називали «шишига».
- А як познайомилися ваші батьки?
- Родина моєї мами — Надії Володимирівни — переселенці з Польщі. Знаю, що це була дуже заможна родина і вдома мали навіть фортепіано. Мабуть, тому так люблю цей інструмент — генетична пам’ять дається взнаки. Шкода, що у нашому будиночку на заставі, де ми жили, не було місця, щоб його поставити, тож у дитинстві я на ньому не намузикувалася. Компенсую тепер (Сміється – Авт.). 
А мої батьки познайомились у містечку Турці, де мама у той час проживала і працювала. Батько закохався, як кажуть, «із першого погляду». Він все своє життя дуже її любив.
- Яка ваша музична освіта?
- Мій перший музичний заклад — це Рава-Руська дитяча музична школа. Пізнішея поступила на навчання у Львівське училище культури і мистецтв на відділення хорового диригування. Саме у цьому закладі і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Тарасом. Продовжила своє навчання у Харківській державній академії культури і мистецтв (відділ історії та теорії культури). Я люблю вчитися, тому вирішила не зупинятися у цьому процесі. 
Наступний мій навчальний заклад, який закінчила декілька років тому, — це Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка (кафедра «оперний спів»). Там я навчалась у класі заслуженого артиста України Володимира Ігнатенка, а пізніше — у класі народного артиста України Стефана П’ятничка.
- Думаю, із пошуком роботи проблем у вас не виникало?
- Кажуть, хто хоче працювати — без роботи не сидітиме. Погоджуюся із цією думкою. Спочатку працювала у Рава-Руському будинку школяра — була керівником вокального гуртка. Однією із найздібніших гуртківців була моя учениця Ольга Держипільська. Тішуся, що її перші кроки у навчанні мистецтву співу були вдалими. Тож згодом вона закінчила Львівське державне музичне училище ім. С. Людкевича і тепер працює викладачем вокалу в нашій Рава-Руській ДМШ.
- Тобто, тепер ви – колеги?
- Так, тепер ми разом працюємо. Та я не одразу прийшла на роботу в музичну школу — ще працювала вчителем історії у Рава-Руському професійному ліцеї. 
- Яка історія вам подобається?
- У ліцеї я викладала предмети «Історія України» та «Всесвітня історія». Люблю читати історичні книги, як науково-публіцистичні, так і художні на основі історичних подій. Також мені є цікавими події Другої світової війни. 
- А кому з письменників надаєте перевагу?
- Дену Брауну.
- Ви здобули ґрунтовну музичну освіту, навчалися у визнаних в Україні та світі співаків. Кого зараз любите слухати?
- Якщо є вибір між інструментальною та вокальною музикою, слухатиму вокальну. А зі співаків — це Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Андреа Бочеллі, Джош Гробан, Чечілія Бартолі, Анна Нетребко, Юлія Лєжньова.
- А ваші діти співають?
- У мене їх двійко — син Андрій та донька Анна. Андрійко цікавиться спортом, особливо боротьбою, а також навчається у художньому класі школи, де я працюю. Анна також малює, але бачу, що хоче співати. Вже розучили пісеньку “Ой, колядочко моя”. 
Також мої діти відвідують танцювальний гурток в міському будинку творчості.
- п. Олено, чи схожа донька на Вас?
- Думаю, що так. Така ж творча особистість (Усміхається – Авт.). Втім, є одна відмінність: якби була можливість, я б тримала вдома собаку. Моя ж Аня любить котів. 
- Поділіться, будь ласка,  своїми думками щодо виховання дітей у сім’ї…
- Вважаю, що з боку батьків до дітей повинна бути постійна увага. Цікавитись, що дитині подобається, чим би вона хотіла займатись. Розвивати її здібності та усіляко підтримувати. Діти повинні знати, що їх люблять, що їхнім успіхам радіють — це додає сил і наснаги. 
- Яке ваше улюблене свято?
- З дитинства люблю свято Миколая. Пригадую як малою тішилась подарунками. Як, одягнувши святкову сукню та з кульком мандаринок, крутилась біля дзеркала і наспівувала подячну пісню Миколаю. Це була щира дитяча радість. 
- Повернімося до вашої педагогічної діяльності…
- Я люблю свою роботу, інакше б не пішла в педагогічну сферу працювати. Для мене мої учні, як мої діти — усіх люблю. Водночас є вимогливим вчителем. Я є керівником вокального класу та хору учнів старших класів Рава-Руської ДМШ. Мої вихованці вже двічі брали участь в обласному огляді-конкурсі хорів. Наш здобуток — третє місце та виступ у гала-концерті хорів у Львівському Будинку органної та камерної музики. До речі, я і сама є хористкою церковного хору УГКЦ св. Юрія (керівник — Микола Солтис).
- Ви є завідувачем вокального відділу Рава-Руської ДМШ. Чи важко поєднувати таку інтенсивну викладацьку та організаційну роботу із сімейними обов’язками?
- Ні, бо звикла усе планувати заздалегідь, тому все встигаю.
- Чи є час для себе?
- Доба має лише 24 години, тож з них певний час кожна жінка обов’язково має знайти для себе. Адже вона має бути не лише мамою своїм дітям, господинею дому, хорошою працівницею на роботі, а ще й привабливою дружиною. Перефразую відомий вислів: «красива людина — красива у всьому». Саме гармонія подружніх стосунків є запорукою щасливого сімейного життя.
- Що б ви побажали молодим подружнім парам?
- Поваги один до одного, любові. Вважаю, що чоловік обов’язково має відповідати не лише за свої слова, а й вчинки. Це ж стосується і дружини. Тоді у сім’ї буде мир і злагода.

Маргарита Чайка,
газета "Прикордоння" №14 (58) від 11 грудня 2014 року