На Жовківщині виявили півторатисячолітню археологічну знахідку
Сім давніх поселень дослідили археологи під час реконструкції автодороги Жовква – Камянка-Бузька. Два з них науковцям РАС вдалось вивчити детально.
Про це повідомили у Рятівній археологійній службі.
Зокрема, торік в рамках проекту провели розкопки на поселенні епохи енеоліту та ранньозалізного віку Сопошин-2. Серед знайдених артефактів – фрагменти ліпного посуду та крем’яні вироби. Вдалось також зафіксувати об’єкти і знахідки, які датуються ХVІІІ – ХІХ ст. і можуть бути пов’язані з невеликим, нині полишеним, хутором в урочищі «Боднарова».
Цього ж року науковці зосередились на вивченні поселення Воля Жовтанецька-1. Найбільш вагомі знахідки там датуються раннім залізним віком та належать висоцькій культурі (ХІ-VІІІ ст. до н.е.). У розкопах було знайдено залишки 15 об’єктів, переважно господарських споруд, та велику кількість предметів цього часу (ліпний посуд, знаряддя з кременю).
А от один з найцікавіших об’єктів, які трапились науковцям, – залишки залізоплавильного горна, вік якого понад тисячу років. Його археологи зафіксували на узбіччі нової дороги, під час проведення археологічного нагляду при будівельних роботах на поселенні Блищиводи-6. Завдяки чисельним знахідкам уламків посуду, горно датували VІІІ-ІХ ст. Його залишило населення слов’янської райковецької культури, яку в нашому регіоні пов’язують з племенами ранніх слов’ян – дулібами та білими хорватами.
«Залізоробне ремесло в ті часи було добре розвинуте і зосереджувалось поблизу родовищ болотної руди. Для слов’ян було характерно облаштовувати невеликі горна, що забезпечували потреби одного чи кількох поселень. Найчастіше місцеві металурги самі займалися видобуванням руди на болотах, її збагаченням, випалом деревного вугілля та попередньою обробкою металу. Регіон поблизу нинішнього села Блищиводи має розлогі заліснені болота, тож, очевидно, тут було чимало таких ремісників», – пояснює археолог Рятівної археологічної служби Олександр Сілаєв.
У результаті досліджень на поселенні Блищиводи-6 вдалось розкрити непогано збережену плавильну камеру з каналом для витікання шлаку. Своєрідною рисою саме цього горна, розміром – 1 х 0,8 м, було використання як каркасу для вихідної труби частини горщика або глека діаметром 20 см, обмазаного поверх товстим шаром глини, що була перепечена до яскраво червоного кольору. Так робили, аби запобігти викришуванню і обвалу горна.
«До винайдення технології доменних печей виплавлення заліза виглядало дещо інакше. На виході отримували не рідке залізо, а своєрідну напівтверду в’язку масу. Після цього з неї додатково вибивали домішки і вже тоді виготовляли зброю чи знаряддя праці», – розповів Олександр Сілаєв.
Залізо у ранніх слов’ян слугувало здебільшого для виготовлення сокир, наконечників списів та стріл, ножів, інструментів для обробки дерева.
За словами Олександра Сілаєва, у давнину цей регіон був густо заселений. Поселення тут існували майже безперервно починаючи з епохи мезоліту до нового часу. Під час археологічних розвідок, які провела Рятівна археологічна служба у 2019 році, на пам’ятках виявили матеріали періодів енеоліту (культури лійчастого посуду та волинсько-люблінської), бронзи (тщинецької культури), раннього заліза (висоцької культури), римського часу (пшеворська і черняхівська культури), раннього середньовіччя (райковецька культура) та княжої доби.
Водночас дорога між містами Жовква та Кам’янка-Бузька (давня назва – Кам’янка-Струмилова) була частиною одного з найдавніших історичних торгівельних шляхів, які вели з Галичини на Волинь, а у ХV-ХVІІ ст. тут проходила північна ділянка великого «Чорного шляху» – караванної дороги, яка починалась на землях Османської імперію та вела через Поділля, Галичину і Волинь до Перемишля і Замостя. Напрямок дороги, що проходив повз села Сопошин, Блищиводи, Зіболки, Воля Жовтанецька та Батятичі, простежується за картографічними матеріалами починаючи з кінця ХVІІІ ст. На цих картах можна бачити густу мережу хуторів, які нині вже не існують.
